Є у нашого народу така негативна риса як улесливість. Спершу людина, щоб
досягти мети згинається перед начальником у три погибелі, а відтак опірившись
«вимагає» від своїх підлеглих подібних жестів. Це свого роду така собі компенсація
за попереднє своє приниження. Оця улесливість і робить з людини мімікрію, тобто
мізерну особу здатну перевтілюватися задля власної вигоди.
Ця тенденція набуває хворобливого стану. Один мій знайомий розповів такий
випадок, що рік тому мав місце у його житті. Він людина поважна, з досвідом, зі
ступенем доктора наук, тож сумніву у правдивості його слів не виникає. Так ось
через різних колег, приятелів у нього склалися нібито теплі земляцькі стосунки
із одним нещодавно віце-прем’єром України. Останній мав, так би мовити,
постійну перепустку у помешкання Президента, тому і почувався у своєму кріслі
досить таки впевнено і комфортно. А отже, мав і вплив на ситуацію. Але тут
доречно згадати українську класику – яке їхало, таке здибало. Бо і Віктор
Ющенко, прийшовши до влади, геть чисто забув тих, хто вірою і правдою стояв за
честь, за славу, за народ, і той наш улесливий землячок, котрий ще у 2002 році
козачкував у пана.
І так склалося у житті, що мій знайомий хотів у віце-прєм’єра цілком
заслуженої протекції. Бо має за спиною певний багаж. Цілий рік той годував його
обіцянками, а за декілька місяців до своєї відставки безсоромно, по-хамськи:
«Ти знаєш… скільки у житті я стерпів принижень, щоб бодай декілька років
нормально пожити!» І хоча все тече, все змінюється і життєва гойдалка поміняла
їх місцями, все-таки варто задуматися над моральністю поведінки і культивувати
у собі шляхетну рису, а не якісь інші, що нищать чимало людей.
