Треба сподіватися: цю книжку прочитає кожний, кому близьке слово правди! Йдеться про щойно видану нову працю визначного українського педагога – професора, академіка АН Вищої освіти України Омеляна Вишневського «Український виховний ідеал і національний характер (витоки, деформації і сучасні виклики)». Її видав добре відомий у дрогобицьких колах видавець Святослав Сурма (2010. – 160 с.). Звісно, ім’я автора жодних рекомендацій не потребує. А все ж варто наголосити: хто не тримав у руках фундаментальний посібник «Теоретичні основи сучасної української педагогіки» (Дрогобич: Коло, 2006, 608 с.) Омеляна Вишневського, той напевно втратив чимало з того, що для нього приготовано з такою чистою совістю талановитого вченого. Власне, не буде перебільшенням, коли сказати: все, що досі написане науковцем з провінційного містечка Дрогобич, склало б гордість для столичного науковця з авторитетним набутком. Звичайно, нині годі шукати надто зримий вододіл між центром та його околицями. Адже процеси глобалізаційного характеру спричинили свої інноваційні лінії впливу на світ пізнання. Щоправда, не завжди вони мають позитивне річище… Проте це – вже інший вимір діагностичної оцінки явища.

Звідки все почалося? Омелян Вишневський народився 17 травня 1931 року в селі Ясеновець, що на Івано-Франківщині. Перші літери пізнав у Ясеновецькій початковій школі, а відтак випало вчитися у Стрийській гімназії, Рожнятівській середній школі та в Чернівецькому університеті. До речі, у місті Ольги Кобилянської Омеляна Вишневського доля звела із видатним українським літературознавцем  і критиком Федором Погребенником (1929 – 2000), про якого завжди оповідає із особливим пієтетом. Опісля університетських студій судилися випробування: 1955 року випускника Стрийської гімназії виключають з аспірантури. Зрозуміло, які причини лягли в основу такого драконівського рішення: ще діяли закони осавулів, а не справедливих оракулів… Та він добре пам’ятав формулу із Святого Письма: «Встань – і йди!». Так Омелян Вишневський потрапив вчителем іноземної мови у село Джурів, що розляглося неподалік від Коломиї, оспіваної Франком і Вінцензом. І тут промайнуло двадцять літ, де сільський педагог шліфував свою майстерність. А воднораз невтомно досліджував цілий комплекс питань, що склали основу кандидатської дисертації. Її успішний захист відбувся 1978 року далеко від України – у столиці тодішньої держави, територія якої охоплювала одну шосту світу… Хто знає, може, тому з радістю згадує Москву, власне, як загадковий острівець, де випала несподівана доля знайти призахисток серед однодумців. Адже тоді (на жаль, як і тепер) нелегко йти обдарованій людині до вершини; багаті на гроші ту вершину викуплять і оздоблять бурштиновим нахабством. Це, либонь, і є першопричиною масових злочинів, коли, приміром, лікар хутко забуває про свою клятву і – цвинтар поширюється на ще одну домовину… Хіба ж біда з древнім Чорнобилем (вперше згаданий у літописах за 1193 рік!), що сталася того квітневого дня двадцять чотири роки тому, не була злочином з боку людини? Та біда рельєфно відлунює досі, бо сумнозвісного двадцять шостого квітня вона відтінювала знак – відсутність духовної культури у тих, хто був відповідальний за роботу атомного реактора. До речі, його обслуга розмовляла виключно не Шевченковою мовою… Тобто, кажучи іншими словами, вона не ідентифікувалася з іменем землі, де здійснювалася службовцями доручена справа. Вочевидь була проблема. Наявні підстави констатувати аморфність змісту загальної едукації, що за попередньої епохи панувала в умовах ідеологічних доктрин.

Подібне питання для автора рецензованої  книжки «Український виховний ідеал і національний характер» має риторичну основу. Науковець завжди прагнув зосередити увагу насамперед на проблематиці автентичної педагогіки та цілісного пошуку в її глибинах шляхів реформування системи освіти й виховання особистості крізь призму тих цінностей, які окреслюють постійність моралі як норми. Що ще?

Найвагоміший етап у життєвій хроніці зрілого вченого припадає на 1990 рік, коли Омелян Вишневський був обраний на посаду завідувача кафедри педагогіки Дрогобицького університету (сказати б коректно – тодішнього Дрогобицького педагогічного інституту). Тут розгорнувся його потужний талант як науковця та організатора освітнього процесу у вищій школі на повну силу. Сьогодні в його науковому доробку числиться понад 160 опублікованих праць. З них переважна чисельність присвячена вивченню актуальних питань організації та змісту навчання та виховання. Учений потверджує те, що є концептуально новаторське. Бо ж, як правило, він адресує ним осмислений результат конкретній особистості. У цьому зв’язку цікаве формулювання висловив Костянтин Ушинський: «Всяке істотне, а не тільки позірне поліпшення в побуті народу, всяка істотна реформа повинна ґрунтуватися на внутрішній, духовній реформі, на русі вперед, який відбувається в самому дусі народу, бо тільки з цих духовних реформ виростають самі собою тривкі зовнішні реформи… Надати ж швидкість народному розвиткові може тільки свідоме, розумне виховання і розумне навчання: вони пробуджують розум народу, дають волю його свідомості і збагачують його знаннями, до яких він досвідом не добрався б і за багато сотень років». Так, у дусі трансцендентних вартостей Омелян Вишневський розглядає аспекти методології та змісту на сторінках праці «Концептуальні орієнтири становлення сучасної української педагогіки», що побачила світ у серії «Цикл культурологічних бесід» науково-культурологічного товариства «Бойківщина» (Дрогобич, 2004). Варто підкреслити: упродовж 80-90-х рр. ученого цікавило організаційно-методичне забезпечення національної ідеї у навчально-виховному процесі. Висвітлити важливі пріоритети покликані такі дослідження, як, наприклад: «Діяльність учнів на уроці іноземної мови» (1989), «На шляху до рідної мови» (1991), «Національно-духовне відродження в українській школі» (1992), «Сучасне українське виховання» (1996), «На шляху реформ» (2005), «Українська освіта на шляху реформ» «2009). Зрозуміло, всі названі роботи тією чи іншою мірою органічно пов’язані зі згаданою фундаментальною монографією «Теоретичні основи сучасної української педагогіки». Вона – капітальна в усіх іпостасях. Йдеться, зокрема, про переконливо окреслені проекції на діагностичні парадигми розвивального навчання й виховання, системні засади освіти й навчання, організаційні форми навчання, процесуальні аспекти контролю та оцінювання, а також найбільш значимі підходи до визначення змісту як виховання, так і розвитку особистості. Одне слово, дослідник презентує своє авторитетне бачення основних питань педагогіки, нового концептуального поступу національної школи. Аналогічна візія зримо примітна для його нової спроби розкрити на сторінках рецензованого видання сутність українського виховного ідеалу в його безпосередній залежності від національного характеру і ширше – від суспільно-економічної ланки, що відіграє особливо вагому роль у житті народу. Вчений переконливо й усебічно висвітлює ту низку питань, яка націлює зацікавленого читача на адекватне розуміння факту – доцільної корекції змісту виховання «відповідно до сучасних історичних обставин».

Книжка про «український виховний ідеал і національний характер» логічно структурована. Вона містить сім розділів: «Зміст і структура виховного ідеалу», «Історичні витоки і традиційний зміст виховного ідеалу», «Виховний ідеал і національний характер», Виховний ідеал і протистояння двох народностей», «Історичні деформації українського виховного ідеалу і національного характеру», «В пошуках сучасного змісту українського виховного ідеалу», «Педагогіка як чинник відродження гармонійності в характері і свідомості людини та нації». Закономірно, що Омелян Вишневський не обходить і так званих «гострих кутів», коли у тканину дослідницького спостереження привносить природні вкраплення зі свого багаторічного досвіду роботи як педагога. Він постає дослідником із загостреним почуттям публіциста. Ні, йому небайдуже те, що заважає модернізації організаційної структури сучасної школи у контексті існуючої освітньої системи. Можливо, тому в деяких міркуваннях вченого міститься неоднозначність, звісно, з погляду непосвяченого у сутність співвідношення між стратегічним і тактичним у процесі навчання й виховання. Той, кому близька профільна основа педагогічної діяльності, без сумніву, шукатиме не недоліки чи неяскравість тієї чи іншої гіпотези, а передусім – радітиме, бо Омелян Вишневський подарував, насамперед, вчителям і студентській молоді своєрідний дороговказ – концептуально новаторське розуміння багатьох структур.

***

Книгу можна придбати у книгарні «Мистецтво».

Микола ЗИМОМРЯ, академік АН Вищої школи України, доктор філологічних наук, професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка