Мені випало велике (і ризиковане!) щастя бути серед тих, які у 90-х роках минулого століття змагали за відновлення незалежності України

(я була головою мистецько-етнографічної секції і членкинею ради Бориславського Товариства української мови ім. Тараса Шевченка).  З Богом і Україною в серцях ми єдналися у цій звитязі навколо наших світочів – оберегу української ідентичності і неньки-України: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. А ще княжа жовто-блакитна фама, яку було затверджено у 1918 році році Державним Прапором Української Народної Республіки, була з нами на кожному віче та святі. І Господь поблагословив українців безкровним воскресінням незалежності України 24 серпня 1991 року. Цей день було оголошено в Україні Днем Незалежності.

Не слід плутати День Незалежності із Днем народження України (як і не треба  різдвяну коляду підміняти «виборчою»!), позаяк УНР народилася 22 січня 1918 року, тобто Україні вже виповнилося 90 літ! Першим (і, власне, єдиним) документом, що засвідчує народження Української незалежної держави (Наддніпрянської України) на ймення титульної нації був і залишається ІУ Універсал, ухвалений Українською Центральною Радою 22 січня 1918 року. А у 1919-му в той же день на Софійській площі у Києві було проголошено Соборну Україну.

Коли Україна перебувала під гнітом «совітів», уряд УНР та атрибути Самостійної України перебували в екзилі. Уряд в еміграції, в силу своїх можливостей, діяв, намагаючись якось полегшити муки українського народу, який захлинався у хвилях сталінських масових репресій. І коли 14-літню Україну накрила, так звана, друга хвиля «необхідних» вождеві пролетаріату репресій (читай – спланованого голодомору) 1932-1933 років, уряд УНР забив у світ на сполох, надіславши 25 вересня 1933 року листа голові Ради Ліги Націй Мовінкелю про те, що в радянській Україні, яка знаходиться майже в центрі Європи, «сотні тисяч, навіть мільйони людей мруть од голоду, тяжко страждають без всякої допомоги». А відтак представник уряду УНР О. Шульгін 27 вересня 1933  року ще й особисто передав другий лист голові 14-ї Асамблеї Ліги Націй Вольтеру про голод в Україні. Та Ліга Націй не поспішила на допомогу – була глуха!? А, може, не повірила, в те, що держава може штучно створити в країні голодомор, адже в той час Радянський Союз з України вивозив велику кількість зерна на експорт (та ще й  в шовкових мішках!) І восени 1934 року СРСР став повноправним членом Ліги Націй!!!

Своє 18-ліття Україна зустріла в добу «Великого терору» 1936-1938 років (третя хвиля репресій)! Задумаймося над цим!

У 1991 році, коли Україна відновила свою незалежність, уряд УНР (в екзилі) урочисто передав владу і атрибути Самостійної України новообраному Президенту Леонідові Кравчуку. І ми всі були свідками цієї дивовижної події! Отже, державна сув’язь України не переривалася і на той час їй виповнилося 73 роки (а нині – заглядає у свій не такий вже й далекий, 100-літній ювілей). Насправді в України набагато поважніший вік, і маємо в Господа надію, наші дослідники це підтвердять, вислідковуючи її витоки у тисячолітніх пластах історії.

А наразі маємо надзвичайну подію: святкуємо День Незалежності  у 90-літній ювілей Соборної України! І, звичайно, найкращим, найвеличнішим дарунком було б прийняття Верховною Радою України, нарешті, історичного рішення: затвердження Великого Герба Соборної України!

То ж з Богом! Єднаймося! І на зов  української  Кліо відроджуймо Україну і наш славний Рід!

Віра Каморіна-Штих, учасниця українського ренесансу 1988-1991 років, авторка і виконавиця пісень, авторка двох збірок публіцистичних статей «Позавчасник» та «Триєдиний український оберіг»