Після темних 90-х, які залишили свій відбиток у демографічній картині Дрогобича, настали часи, про які можна було б тоді лише мріяти. Хитка стабільність після позначки у календарі ХХІ століття спокусила багато молодих пар будувати повноцінні українські сім’ї. І якщо колись була проблема народжуваності, то тепер вона трансформувалась у дефіцит місць у дитячих садочках. Та чи так воно є?

Вже кілька років поспіль молоді батьки говорять про хабарництво у дошкільних закладах. Приблизна вартість місця для малюка – сто умовних одиниць. У таких розмовах завжди цікавим залишається один факт – звідки беруться такі цифри. Адже виникають великі сумніви, що самі завідувачі таких установ називають конкретні суми. Як і у кожної медалі є дві сторони, так і у нашій ситуації є дві позиції.

Батьківство –  важка і клопітка робота. Ще більше додається проблем, якщо не вистачає грошей і потрібно іти на заробітки. Інший варіант, коли  батьки працюють у приватного підприємця, який вимагає під загрозою звільнення негайно вийти на робоче місце. Тут нікуди діватись і доводиться  прилаштовувати дитину у дитячий садочок, звісно у  тому випадку, коли люблячі бабусі не мають можливості зайнятись онуками.

Колишня приналежність до певного району міста значно спрощувала роботу працівникам садочків, які чітко могли бачити всю проблемну картину. Зараз до цього факту ставляться менш упереджено.  Адже живучи в одному кінці міста, можна віддати дитину у садочок у іншому. (999999999назви районів). Ще одним парадоксом є те, що дозволено подавати документи зразу в декілька дошкільних закладів. Тому, коли мова іде про віртуально-реальну чергу дітлахів, то ця палка має два кінця і обидва дуже боляче б’ють.

Мало є добросовісних батьків, які б зателефонували до решти дитячих садків, що вже їх не цікавлять, і попередили про зняття своєї дитини з черги. Також це можна розцінити як штучно створене підґрунтя для  процвітання маніпуляцій і хабарництва. Окрім негайної потреби віддати дитину до дитячого садочку, батьки часто керуються думкою, що їхнє чадо буде краще себе почувати серед однолітків. Тому  така позиція також підсилює ажіотаж довкола дитячих садочків.  

Завідувачі цих закладів теж не спішать розрубати Гордіїв вузол. Для одних – це вигідна ситуація, інші – просто не хочуть побиратись за це діло. І якщо в український приказці: де двоє чубляться, там третій тішиться, то у нас усі горіхи падають на відділ освіти. Мовляв, вони не контролюють процес, не вживають певних дій щодо хабарників, не виділяють достатню кількість грошей.   

Та у цій проблемі все ж головну роль відіграє звичайний людський фактор, а не законодавство. Адже емоційні випади завідувачів садочками не лише обурюють батьків, а й провокують лавину негативних відгуків щодо дошкільної освіти у місті. Та й батьки трапляються різні, хтось хоче негайної відповіді, комусь потрібно декілька разів пояснювати всю картину. То ж тут проявляється наш менталітет і українська доброзичливість перетворюється на гнилий клубок агресії. Замість роз’яснень на дошках оголошень і чітко сформульованих питань щодо власної ситуації, лунають крики і затаюються образи. Всі забувають, що мова йде про дітей та їхнє майбутнє і, що таким чином ми навчаємо підростаюче покоління вирішувати свої проблеми з допомогою лайки і криків.

Необхідно знати, що потрапити дитина до віртуально-реальної черги може лише після досягнення дворічного віку. Окрім того існує категорія дітей, які мають право позачергово отримати місце у садочку. До них належать малюки з неповноцінних сімей, сироти та діти вчителів. Але про це одразу довідуються лише одиниці. Завідувачі не бачать доцільності пояснювати батькам такі факти і навіть не намагаються намалювати їм чітку картину. Натомість вони відмахуються тим, що не знають точної кількості дітей у них є в черзі, і хто з них потрапить до нової групи. Також не говорить про те, що кожний дитячий садочок намагається вислужитись перед відділом освіти і скоротити власну чергу до мінімуму.

Вартість одного дня у дитячому садочку коштує 5,50 грн. Якщо ж дитина пропустила декілька днів, звісно з поважної причини, то за них платити не потрібно. Попри це у відділі освіти бідкаються, що у них є велика проблема з відвідуванням. Майже половина після прийняття їх у групи не ходять до дитячих садочків. Захланність батьків чи хвороблива малеча є тому причиною? Може тут знову все пояснюється нашим менталітетом: сам не гам і другому не дам.

Кожен намагається зайняти більш вигідну для себе позицію. Тому і трапляються казуси серед батьків і завідувачів. Та не варто забувати, що, попри все, існують віддані фанати своєї справи, які стараються вкласти душу не лише у власну дитину. Але й розмови про хабарництво не могли народитись на порожньому місці. І тут знову виникає проблема, що злочин полягає не лише у тому, щоб взяти хабар, а й у тому, щоб його дати. Тож якщо ви розумієте всю складність ситуації, намагайтесь, шановні батьки, обійти цей гострий кут. А коли це не вдається, то зафіксуйте процес передачі грошей, адже не годиться, щоб вашу кровинку виховували злочинці.

Юлія САБОДАШКО