У ці травневі дні багато говориться про Другу
світову війну – військові дії, перемоги і поразки в боях, втрати воїнів та
мирного населення. Продовжуючи дану тему, спробуємо з’ясувати яких втрат
зазнало наше місто у цей період.
Перші подихи
війни Дрогобич відчув 10 вересня 1939 року, коли фашистська Німеччина напала на
Польщу, у складі якої була Галичина. Німецькі літаки скинули декілька бомб на залізничний
вокзал та нафтопереробний завод «Польмін», спричинивши велику пожежу.
Бомбардування тривали ще декілька днів. 18 вересня німецькі війська увійшли до
Дрогобича, одразу ж запровадивши нові порядки. Та 24 вересня німці покинули
місто, а його зайняли радянські війська. 
Як відомо, 17
вересня 1939 року, згідно з таємним договором Ріббентропа-Молотова від 23
серпня 1939 року, Червона армія перейшла кордон на річці Збруч, «щоб взяти під
захист життя і майно громадян Західної України». Населення, яке втомилося від
польських репресій, хлібом-сіллю зустрічало «братів-визволителів». Та ейфорія
тривала недовго. Із перших днів НКВС-КДБ заборонили українські політичні
партії, громадські, культурні, релігійні організації, видання часописів. Розпочалися
репресії проти населення Галичини. Першими жертвами стали священики та галицька
інтелігенція. Людей забирали вночі, нічого не пояснюючи. У Дрогобичі насамперед
було ув’язнено керівників навчальних, культурних, медичних закладів, політичних
діячів, спортсменів, студентів, гімназистів, селян і робітників.
У книзі «Нариси з
історії Дрогобича» доцент кафедри нової і новітньої історії України ДДПУ ім. І.Франка
Микола Галів стверджує, що за деякими підрахунками Дрогобич у 1939-1941 роках
внаслідок депортацій втратив понад 2 тисячі мешканців. На початку липня 1941
року біля будинку обласного управління НКВД та на єврейському кладовищі
відкопано 74 тіла. Розкопки 1990 року, проведені на вул.Стрийській,3 виявили
останки 486 людей. За висновками Урядової комісії, створеної Постановою Ради
міністрів УРСР від 16.10.1990р., 360 з них належить чоловікам, 11 – жінкам, у
16 випадках стать не встановлено. Вік загиблих – переважно від 20 до 40 років,
89 кісток належали особам юнацького та підліткового віку.
Як стверджує
лідер товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Мирон Бучацький, можна припустити, що в
криниці колишньої катівні на вул. Стрийській ще знаходяться останки не однієї
сотні осіб, тож розкопки необхідно продовжити.
Кількість
знищених в’язнів у дрогобицькій тюрмі «Бригідки» досі невідома.
Не шкодували
дрогобичан і німецькі нацисти, війська яких увійшли у наше місто 1 липня 1941 року,
поклавши початок більш ніж трирічній окупації міста. Цей період став для
Дрогобича катастрофічним за рівнем втрат населення.
Згідно з даними
комісії із розслідування нацистських злочинів (акт від 10 травня 1945 р.) за
період німецької окупації у Дрогобичі розстріляно 14 тис. 500 осіб (у
Броницькому лісі – понад 10 тис.). Знищено 10 тис. 800 полонених, убито 47 лікарів,
42 вчителі, 100 інженерів і робітників, а 3100 дрогобичан вивезли до Німеччини.
Як стверджує історик
Микола Галів, станом на 31 грудня 1941 року у Дрогобичі мешкало 34 тис. 112
осіб (10500 українців, 10088 поляків, 13339 євреїв, 120 німців, 65 представників
інших національностей), а на 1 березня 1943 р. – лише близько 20 тис. жителів
(приблизно 8600 українців, 7900 поляків, 2300 євреїв, 600 представників інших
національностей).
6 серпня 1944
року у Дрогобич знову увійшли радянські війська. Протягом 1944-1945 рр. із
Львівщини та Дрогобиччини насильно відіслано на фронт 150 тисяч осіб. Кріси
вручали селянам, які добре володіли плугом, а не зброєю, і без вишколу відразу
відправляли на фронт, із них 50 тисяч стали «гарматним м’ясом».
Тривали репресії і
серед населення. За словами наукового працівника музею «Дрогобиччина» Марії
Головкевич, протягом 1944-1951 рр. із Західної України було депортовано 65 906
родин, що нараховували 203 662 особи.
За даними
істориків Світлани Білої та Руслани Попп, до 20 січня 1945 р. радянські
спецслужби арештували у тодішній Дрогобицькій області 935 осіб. Найбільшу
кількість людей виселили з Дрогобича у 1949 році. Тоді з міста радянська влада
вивезла 200 родин засуджених.
Словом, у період
Другої світової Дрогобиччина, як і інші регіони та держави втратили дуже багато
людських життів. Тож не дай. Боже, щоб жахливе лихоліття тих часів ще коли не
будь повторилося.
Ярослав ГРИЦИК
Фото з архівів музею
«Дрогобиччина»
|
