Уже 10 років
старовинні дерев’яні храми Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини знаходять нове
життя, втілене в мініатюрі умілими руками Михайла Дмитровича Яськовича. В його
колекції налічується більше ста макетів перлин дерев’яного зодчества. Серед них
є як вже неіснуючі церкви, так і ті, що перебувають під загрозою знищення. За
словами Михайла Дмитровича, на виготовлення макету святині йде близько двох
місяців. Щоб відтворити церкву, він користується всіма доступними історичними
джерелами.
Михайлові
Дмитровичу дуже
прикро визнавати той факт, що за часів незалежної України дерев’яних церков знищено
набагато більше, ніж за радянської влади – близько 120 проти трьох. Тому, щоб
хоч якось нагадати нам про наших талановитих предків, п.Михайло відтворює святині
в масштабі 1:50.
Майстер дуже
відповідально береться до своєї роботи. Він навіть передбачив вроджену людську
цікавість: «А що там всередині?». Заглянувши у віконечко, можна побачити і
внутрішнє наповнення храму. Найбільше мене захопили крихітні дзвіночки на
дзвіницях, які тепер видавалися набагато більшими і значимими. А ще я заворожено
споглядала за сонячними промінчиками, які пробиралися у маленькі віконця і були
схожі на небесні стежки, зіткані з любові, миру та віри.
Колекцію зі
110 церков (40 із яких виставлено в Краєзнавчому музеї «Дрогобиччина» зараз) п.Яськовичу
нема де розмістити. Представники установ і організацій, до яких пан Яськович
звертався за допомогою, були захоплені майстерністю, талантом, духом митця. Але
на свою адресу він отримав від них лише багато вибачень за неможливість
виділити приміщення для постійного місцяперебування його витворів. Майстер
готовий радо прийняти учнів на науку, та відсутність власної майстерні не дає
відкрити свою школу.
Серед
студентів ДДПУ ім.І.Франка також знайшлися хлопці, котрі готові навчатися у п.Михайла
і перейняти його досвід роботи. Студенти п’ятого курсу Олександр і Володимир
також були на відкритті виставки, огляд якої приніс їм чимале задоволення.
Юнаки брали участь у Всеукраїнській оліпміаді, де виставляли свою спільну
роботу – макет нашої дрогобицької церкви Святого Юрія. Любов до кропіткої праці
принесла їм третє місце. А це вже неабищо! Вони працювали сорок днів по
дванадцять годин, поки не завершили роботу. Велику подяку висловлюють
викладачам пп.Буцику та Зубрицькому за допомогу в підготовці проекту і за мудрі
поради.
Від себе
додам, що під час оглядання кожного храму у Володі та Сашка світилися очі від
задоволення та радості від майбутньої співпраці з творцем цих див у мініатюрі.
Сам Михайло
Дмитрович – відкрита і щира людина. При спілкуванні відчуваєш те ж тепло та
радість, які просто випромінює кожна робота його вмілих рук.
Крім
виготовлення макетів, майстер займається станковим живописом та графікою. На
виставці було представлено дуже мало робіт цього напрямку, але і ті кілька
переконали у майстерності митця.
Пан Михайло
під час коротенького інтерв’ю не забув похвалити свою дружину – п.Оксану.
Кращого друга, порадника і помічника годі шукати. Сам майстер сказав: «Я не
знаю, що би зі мною було, якби в мене не було моєї жінки». Пані Оксана поділяє захоплення
свого чоловіка і всіляко йому допомагає. Жодна виставка не проходить без її
безпосередньої участі у підготовці та проведенні відкриття. Кожному присутньому
вона дарує добру та відкриту посмішку і ласкаве слово.
Приємно знати,
що є люди, які небайдужі до нашого минулого. А ще приємніше, коли вони
стараються зробити все, що в їхніх силах, щоб передати свої почуття та
переживання іншим. Нам слід лише прислухатися і впустити їхні слова в наші
серця.
