| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Головна » 2010 » Вересень » 27 » Два роки після вибуху
10:49 Два роки після вибуху |
| 23 вересня минає два роки, як у будинку №102 на вулиці Самбірській пролунав вибух. Сталося це близько 20 год. 15 хв., коли більшість людей перебувала у своїх помешканнях. Звук було чути на весь Дрогобич. Як згодом встановило слідство, в одній із квартир сьомого поверху через порушення в експлуатації газової мережі вибухнула повітряно-газова суміш. Ударна хвиля знищила три квартири на сьомому поверсі та одну на восьмому. Загалом було пошкоджено 22 помешкання другого під’їзду. Вибух зруйнував один балкон, вибив 38 вікон та 20 вхідних дверей. Капітальна бокова стіна будинку отримала тріщину від шостого аж до дев’ятого поверху. Плита перекриття, яка слугувала підлогою квартири на восьмому поверсі, тріснула наполовину і впала в помешкання поверхом нижче. Та найгірше, що постраждали люди. Із опіками та травмами до лікарні потрапило семеро людей, серед яких двоє дітей. Одна мешканка будинку 33-річна пані Наталія загинула на місці аварії. У надзвичайній ситуації оперативно і злагоджено спрацювали аварійно-рятувальна служба МНС України, міліція й прокуратура, медики, комунальні служби, міська та обласна влада. На місці події до пізньої ночі на місці аварії працювали секретар міськради Дрогобича Алла Гладун, заступники міського голови Петро Суда й Богдан Іванців, керівники відділів і служб, представники Львівської облдержадміністрації. Одразу ж був створений міський штаб з ліквідації наслідків вибуху, який очолив перший заступник міського голови Дрогобича Петро СУДА. Саме з ним сьогодні поведемо мову про події дворічної давни. - Петре Станіславовичу, коли ви дізналися про вибух? Якими були дії служб у перші години? - Мені як голові комісії з питань надзвичайних ситуацій зателефонували у перші хвилини після вибуху. Терміново викликавши начальника відділу охорони здоров’я Андрія Шевкенича ми виїхали на місце події. Там вже самовіддано працювали пожежники (керівник В.Фок), шостий аварійно-рятувальний загін (Р.Артимович), міліція (Д.Гусашвілі). Картина була жахливою. У місто приїхав перший заступник голови облдержадміністрації, керівник комісії з питань надзвичайних ситуацій Валерій П’ятак, начальник головного управління з питань охорони здоров’я Ігор Герич, обласне керівництво МНС. Львівські медики одразу ж вирушили на допомогу нашим до міської лікарні, рятувальники розбирали завали, евакуйовували людей. Близько другої години ночі у приміщенні ЗОШ №17 відбулося виїзне засідання обласної комісії з питань надзвичайних ситуацій під керівництвом В.П’ятака. Саме там мене як голову аналогічної міської комісії призначили керівником штабу з питань ліквідації наслідків вибуху в будинку на вул. Самбірській,102. І вже о восьмій ранку у Дрогобичі було сформовано штаб і відбулося його перше засідання. Відтоді штаб збирався щодня зранку і ввечері, щоб шукати шляхи розв’язання проблем і контролювати виконання рішень. - Що було першочерговим завданням? - Найголовнішим було визначити стратегію дій: що робити з будинком – розбирати під’їзд згори аж до шостого поверху, або ж відновлювати його, застосувавши сучасні наукові технології. Часу на зволікання не було, адже наближалася зима. До вирішення проблеми залучили провідних спеціалістів-проектантів Дрогобича під керівництвом Л.Кушніра та П.Сметани. З будівельними організаціями допоміг визначитися начальник управління капітального будівництва В.Бохонок. Генеральним підрядником обрали БУ №41 (В.Варварук), у субпідрядники залучили всі будівельні організації з наших теренів. Активно допомагали керівники усіх комунальних підприємств міста, особливо будинкової управи №1 (Г.Андруневчин). Після консультацій вирішили застосувати нові технології для відновлення будинку. Тим більше, що вже був досвід стягування тріщини подібного будинку на вул. Самбірській з допомогою спеціальних тяж. Необхідні розрахунки у стислі терміни здійснили науковці проектного підрозділу при НУ «Львівська політехніка» під керівництвом професора Демчини. Хочу сказати, що завдяки роботі рятувальників досить швидко вдалося розібрати завали і після обстежень стану тріщин почати монтаж конструкцій, які стягнули будинок. Ці спеціальні металеві тяжі виготовили працівники Дрогобицького машинобудівного заводу. Після цього розпочали заливати бетоном перекриття, інші відновлювальні роботи, замінювати вибиті вікна і двері. Також довелося відремонтувати дах будинку, засклити вікна сусідніх споруд, які повилітали від ударної хвилі. - Чи вдавалося знаходити порозуміння з постраждалими людьми? - Дуже важливим питанням на першому етапі ліквідації наслідків аварії була робота з постраждалими мешканцями. Спершу щодня, а згодом щотижня ми зустрічалися з людьми, інформували про хід робіт. Довелося брати на себе роль психолога: стримувати мешканців від паніки, розраджувати, сприяти у вирішенні поточних проблем, переконувати, що жити у відновленому будинку буде безпечно. А люди спершу не хотіли вірити, що їх буде забезпечено тимчасовим житлом, харчуванням, що їхні речі будуть нормально збережені на складі шостого аварійно-рятувального загону, що влада оплачуватиме їхнє проживання на квартирах і в готелі. Перші дні ми годували сім’ї постраждалих у кафе й ресторанах. Згодом для цього задіяли їдальню ЗОШ №17, вирішуючи при цьому масу усіляких проблем щодо забезпечення продуктами, поварами, дотриманням санітарних вимог. Ми навіть розіслали листи керівникам підприємств, на яких працювали члени постраждалих сімей, щоб їм посприяли у матеріальній підтримці і при потребі відпускали з роботи. З людьми працювали психологи. Нам дуже допомогло обласне управління МНС (генерал Дмитровський та його заступник полковник Глобенко), встановивши біля будинку спеціальний намет, де працював штаб, інші служби, могли перебувати мешканці. Деякий час біля нього діяла польова кухня. - Як фінансувалася ліквідація наслідків надзвичайної ситуації? - Ми мали повне порозуміння з першим заступником голови ЛОДА В.П’ятаком та начальником фінансового управління паном Демківим. Кошти з обласного бюджету надходили вчасно і в повному обсязі (загалом 1 млн. 200 тис. грн.). Співфінансування забезпечив міський бюджет. Усього на відбудову пошкодженого будинку та надання допомоги постраждалим мешканцям було виділено 2 млн. 002 тис. грн. У місті ми організували комітет для збору пожертв на ліквідацію наслідків вибуху та харчування постраждалих. Бажання допомогти виявили чимало дрогобичан і мешканців населених пунктів області. Відгукнулися колективи підприємств і підприємці. Надійшла матеріальна допомога з Москви від фонду «Ренова» від нашого земляка, відомого російського бізнесмена Віктора Вексельберга (2 млн. російських рублів). Ці кошти представники фонду розподіляли між постраждалими сім’ями самі. Значний обсяг роботи з людьми виконало міське управління праці та соцзахисту населення під керівництвом М.Монастирського. - Чи вірили постраждалі мешканці, що повернуться додому через чотири місяці? - Переважна більшість людей не вірила, що до Новорічно-Різдвяних свят зможе повернутися до свої відновлених осель. Але будівельники вклалися в терміни. Трохи довше часу довелося затратити на відновлення кількох помешкань, які були в епіцентрі вибуху. Ще деякий час зайняла перевірка внутрішніх газових мереж. І ось нарешті 30 січня 2009 року відбулося освячення відремонтованих осель будинку №102 і заселення мешканців. Щоправда, більшість з них повернулася додому ще до Різдва. На урочистості запросили отця-декана Івана Паньківа, котрий разом з іншими священиками окропили оселі йорданською водою. Це мало важливий психологічний момент –заспокоїло мешканців, які трохи побоювалися повертатися в цей будинок. Люди увійшли до відновлених квартир. Ті, в кого ремонт не робився давно, зраділи новому вигляду свого помешкання. У кого був дорогий євроремонт, був не зовсім задоволеним. І це при тому, що мешканці мали можливість самим обирати яку купувати сантехніку, облицювальну плитку, газові плити тощо. Зрештою, всі люди різні, важко вгодити кожному. Цікаво, що заступник начальника обласного управління МНС полковник Глобенко під час обстеження відновленого будинку цікавився у мешканців, скільки вони доплачували, щоб у квартирах зробили такий гарний ремонт. Ті не розуміли запитання, і відповідали, що все це було зроблено за бюджетні кошти. Тому, користуючись нагодою хочу подякувати усім дрогобицьким службам і підприємствам, які брали участь у відновленні аварійного будинку. Не буду їх усіх перераховувати, щоб когось не пропустити. Не знаю аналогів в Україні, щоб за такий короткий термін були ліквідовані подібні аварії і люди повернулися до своїх помешкань. Згадаймо випадки у Львові (на вул. Костюшка), в Луганську, Дніпропетровську, Криму. Хочу наголосити: до цього часу наше місто не мало практичного досвіду ліквідації наслідків таких аварій і тим приємніше, що всі разом згуртувалися, добре попрацювали, підтвердивши істину, що чужої біди не буває. - Петре Станіславовичу, маючи такий досвід ліквідації надзвичайної ситуації, добре знаючи міську господарку, чи не маєте наміру кандидувати на міського голови Дрогобича? - Я справді маю такий намір. Але публічно про це не заявляв, оскільки зважував ситуацію, яка зараз склалася у нашому місті. Вона справді непроста, можна сказати, надзвичайна. Тому прийняв рішення балотуватися на посаду міського голови Дрогобича. Маючи відповідні знання і досвід роботи, знаючи фінансовий стан як міської господарки, так і підприємств, зможу долучитися до розбудови нашого міста. - Чи не тому Ви написали заяву про вихід з партії ВО «Батьківщина», про що вже повідомляла «ГЗ»? - Міська організація ВО «Батьківщина» вже визначилася з кандидатурою на посаду міського голови Дрогобича. Але партійна організація може висувати лише одного кандидата. Тому, щоб мати змогу брати участь у виборах, я здав партійний квиток. Мені запропонували свою підтримку інші політичні сили. Ярослав ГРИЦИК *** Напередодні 23 вересня журналісти «ГЗ» та телекомпанії «Алсет» разом з першим заступником міського голови Петром Судою побували у будинку на вул. Самбірській,102 і поспілкувалися з мешканцями квартир другого під’їзду, яких застали вдома. Галина БУР (квартира №100): «Хоч минуло два роки, коли згадую про те, що сталося, все одно стає трохи моторошно. Дотепер стоїть перед очима, як від вибуху у кімнату влетіли вхідні двері до квартири, як люди в паніці бігли сходами донизу… Нема що казати, будівельники спрацювали оперативно. Ми одні з перших засилилися у свою квартиру після капремонту – ще до Нового року, бо вдома все одно краще ніж в готелі. Чесно кажучи, я не вірила, що так скоро повернуся додому. Спершу навіть думала, що вже ніколи не повернуся жити в цей будинок. Зробили нам ремонт, дали кошти на придбання меблів замість пошкоджених. Я задоволена. Щоправда, в одному місці вже трохи відстала шпаклівка на стіні, але я розумію, що ремонт робили у грудні в неопалюваних помешканнях, тому й вилазять недоробки будівельників». Ірина МАЦЬКО (кв. №101): «Після вибуху будинок відремонтували справді швидко. У нашій квартирі відновили зруйновану бетонну плиту підлоги. А ось щодо якості самого ремонту помешкання маємо деякі зауваження. Все робилося поспіхом, тому залишилися деякі недоробки». Тетяна ГУЩАК (кв. №107): «Я настільки любила і люблю свою квартиру, що з радістю повернулася додому після відселення, страху практично не було. Будівельники попрацювали добре, зробили нам ремонт, ми задоволені. Поганого нічого не можу сказати, дякую всім, хто допоміг нам усім у цей непростий час». Як бачимо, зараз будинок №102 живе нормальним життям. Зовні по будівлі і не скажеш, що два роки вирішувалося питання залишати чи розбирати споруду взагалі. Наслідки вибуху вдалося подолати спільними зусиллями сотень людей. Та разом з тим, шановні читачі, всім нам необхідно бути обачними і відповідальними, щоб запобігти виникненню подібних надзвичайних ситуацій в майбутньому. Ярослав ГРИЦИК Фото автора
|
|
Переглядів: 479 |
Додав: hal_zoria
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
|
