Ігор Львович Логин – відомий у Дрогобичі чоловік. Він – директор загальноосвітньої школи № 15, депутат міської ради, керівник фракції Конгресу українських націоналістів. Розмовляємо з ним про присвоєння школі, якою він керує, імені Героя України Степана Бандери і про труднощі, які виникають на цьому шляху, про депутатську роботу і взаємодію народних обранців з міським головою, про перспективи КУНу у древньому місті Юрія Котермака.

"Степан Бандера - герой у наших душах, народний герой”

- Ігоре Львовичу, вже декілька разів мені доводилося чути, що ЗОШ №15 носить ім’я Степана Бандери. Коли присвоїли це ім’я?

- 27 квітня цього року на засіданні трудового колективу ми прийняли рішення про присвоєння школі імені Героя України Степана Бандери. Нас підтримали батьки. Однак це лише перший етап. Треба зібрати низку документів, які представити Міністерству освіти і науки. Потім нас повинна підтримати сесія міської ради і своє слово сказати облдержадміністрація.

- Чому школа обирає саме це ім’я?

- Педагогічний колектив нашої школи упродовж багатьох років має тісну співпрацю з Братством ОУН-УПА, Спілкою політв’язнів. Запрошуємо ветеранів національно-визвольних змагань на свята. У нас зібрана достатня кількість матеріалів саме про діяльність політв’язнів і ветеранів ОУН-УПА. Тобто позакласна і виховна робота й національно-патріотичне виховання пов’язані з присвоєння школі імені С.Бандери.

- Чи є перспектива, що школі дійсно нададуть ім’я Степана Бандери, зважаючи на те, що міністерством керує відомий українофоб Дмитро Табачник?

- Бачите, ми не єдині. І десята школа прийняла рішення про присвоєння школі імені Євгена Коновальця, чотирнадцята школа – Дмитра Грицая, гімназія – Богдана Лепкого, дев’ята – братів Кіцилів. Яким буде рішення міністерства, я не знаю, хоча Дмитро Табачник казав, що якщо є рішення трудових колективів, міської громади, то вирішення подібних питань буде позитивним. Побачимо, як буде насправді.

- Ви – член КУНу, і тому нема нічого дивного, що ви за присвоєння школі імені Степана Бандери. А якщо на Сході України якийсь комуніст, директор школи, запропонує присвоїти своєму навчальному закладу, скажімо, ім’я Леніна? Чи не йде в такому випадку мова про політизацію школи?

- Бачите, 2009 рік – це був Рік Степана Бандери, ми святкували сторіччя від дня його народження. 2010 рік – це Рік Героїв України. І, можливо, тут і є якась політична складова. Ми свідомо беремо на себе повноту відповідальності й сподіваємось, що з присвоєнням школі імені Героя України Степана Бандери десь підніметься і престиж Провідника ОУН, бо я як директор і член Конгресу українських націоналістів вважаю, що Степан Бандера – герой у наших душах, народний герой.

- Чи обговорювалися колективом пропозиції щодо надання школі інших імен?

- Так, пропонували надати школі ім’я Тараса Шевченка, оскільки ми знаходимося на вулиці, яка носить його ім’я. Інша пропозиція була присвоїти школі ім’я В’ячеслава Чорновола, бо недалеко стоїть йому пам’ятник. Але ми зупинились все-таки на імені Степана Бандери. Я не бачу в цьому нічого злого. Я вважаю, що це буде хороший приклад утвердження національної ідеї, народних героїв. І це говорить про те, що Україна є, вона буде, і ми віддаєм повагу тій людині.

- Як Ви ставитеся до того, що Віктор Ющенко присвоїв С.Бандері звання Героя України?

- Степанові Бандері тісно серед тих Героїв, які вже отримали це звання, бо не всі з них є дійсно Героями України. І мене болить, і болить багатьох людей, що справді Герой України Степан Бандера опинився в такій ситуації. Ми чекали, що Віктор Ющенко присвоїть С.Бандері це звання на його сторіччя. Я пригадую, скільки тоді зібралося людей, десь до п’яти тисяч, а, може, й більше, на такій невеличкій території у його родинному селі, була й делегація з нашого міста. Ющенко тоді побоявся присвоїти Бандері це звання. Можливо, він тоді ще так не думав, але зробив це між першим і другим туром президенстських виборів, і це була несподіванка.

- Це був як політичний аванс виборцям на місцевих виборах?

- Так. Степанові Бандері не потрібно цього звання, бо він справді є Героєм України. І тут ще політичне збурення відбулося, бо присвоєння цього звання одразу подіяло на Схід. Якщо ми говоримо про 750 тисяч голосів різниці між Януковичем і Тимошенко, то, напевно, там є левова частка тих людей, які боялися, не хотіли цього. Ющенко фактично зіграв на Януковича отією позицією "проти всіх”, присвоєнням Степанові Бандері звання Героя України. Десь зрозуміло, що поляки неоднозначно ставляться до цього, Росія. Але ж всі знають, що суду над УПА не було на Нюрнбергському процесі, документів, що Бандера – злочинець, колабораціоніст, немає. Крім того, всі знають, що він був знищений і як був знищений – агентом КГБ Сташинським. І Сташинського засудили на вісім років після суду 1962 року в Карлсруе. І та трагічна ситуація з його дружиною, дитиною... Всі знають, що Бандеру знищили як ворога СССР. Степана Бандеру поховали на німецькій землі, але тіло його, власне, землі не торкається. Будемо сподіватися, що з часом його перепоховають в Україні.

"Наша Україна” і БЮТ сприйняли Миколу Гука як ворога, як націоналіста”

- Які перспективи має КУН у Дрогобичі на найближчих виборах? Зараз лише три члени вашої партії є депутатами міської ради. Як ви відчуваєте, чи користується Конгрес українських націоналістів авторитетом і повагою у Дрогобичі? Розширите своє представництво у ратуші, чи взагалі можете не потрапити туди?

- Бачите, якщо взяти 2006-ий рік, то в Дрогобичі все сталось якось парадоксально. Наприклад, Микола Гук, який сьогодні є міським головою Дрогобича, висувався Конгресом українських націоналістів, і він успішно пройшов, набравши найбільшу кількість голосів і переміг, по суті, на всіх виборчих дільницях. Але як партія ми отримали хіба три місця в міській раді. Якщо взяти, наприклад, "Нашу Україну”, яка здобула 15 місць у міському парламенті, то це ніби й велика кількість, але якщо подивитися на їхнього лідера, який ішов на міського голову, то він отримав небагато голосів.

Якщо взяти БЮТ, така сама ситуація і з їхнім кандидатом на міського голову, хоча вони й мають 14 місць у раді.

Якщо говорити про майбутні вибори, то КУН у попередніх виборах йшов окремо, хоча ми підтримували В.Ющенка на всеукраїнському рівні. Але на міському рівні в нас виникли суперечності між "Нашою Україною” і Конгресом, і, по суті, ми пішли самі на ці вибори. Здобули три місця. Можливо, це низький результат, але вони є. Якщо дивитись на наступні вибори, то, зрозуміло, що КУН братиме участь у виборах, які, найімовірніше, планується провести у 2011 році. Чи підемо самі, чи з "Громадянським форумом”, у блоці з іншими національно-патріотичними силами, - це питання буде вирішуватися, звичайно, на місцевому рівні. Якщо говорити про майбутні результати, то надія у нас є, бо все-таки ми маємо підтримку людей у Дрогобичі і Стебнику. Думаю, що ми потрапимо у раду, але ось у якій кількості – три, п’ять, чи більше осіб, - покаже час.

- Але, з іншого боку, Гук хоч і йшов від КУНу, але я не бачу, щоб він діяв в тому числі й в інтересах вашої партії. Нікого з Конгресу він не призначив на якісь відповідальні посади, навіть спроба вашого призначення секретарем міської ради більше виглядала на фарс, на якусь підставу. Тож чи буде КУН висувати свого кандидата на посаду міського голови, чи якщо М.Гук буде знову балотуватися, ви його підтримаєте? І як взагалі депутати від Конгресу співпрацюють з мером?

- Щоб відповісти на ваше запитання, спершу треба зазначити, що була запущена партійна система. Микола Гук фактично був сам, "Наша Україна” і БЮТ його сприйняли як ворога, як націоналіста. Він хотів мати свою команду, але цього не зміг добитися і фактично вже чотири роки працює без команди. Можливо, Микола Гук зараз розуміє ситуацію і поступив би зовсім по-іншому, і була би співпраця з депутатським корпусом, і працювала би команда. Можна було погодитися з пропозиціями найбільших фракцій, які пропонували заступниками своїх людей, але Микола Гук на це не пішов. А потім узагалі пішов не знати за ким.

Якщо вести мову про нього, то він справді має патріотичні й національні цінності. Але намагається робити все сам. Так було з бюстом Шухевича у міській раді, з перейменуванням вулиці в центрі міста на вулицю Степана Бандери, коли був спротив депутатів. І ми бачили, як він вчинив 9 травня, і бачили червоно-чорний прапор. Тобто він як міський голова в нинішній політичній ситуації намагається діяти, виходячи з національних позицій.

- Але, мабуть, імідж націоналістів був би кращим, якби були успіхи в господарських питаннях? З іншого боку, якщо поділ заступників іде по партійній лінії, а людина не є професіоналом у даній галузі, то про що можна говорити?

- Бачите, тут все вирішує команда. Дрогобичани знають, чому Микола Гук потрапив у немилість до "Нашої України” і БЮТу, хоча був укладений договір про співпрацю, і це було на рівні обласному, і на рівні Верховної Ради, і десь це питання торпедував БЮТ. А в принципі команди нема по сьогодні. Якщо говорити про комуналку, про малий і середній бізнес, нема в міській раді заступників, які би тягнули це питання. Бо міський голова є обмежений в цих питаннях, він може діяти як політик, як гуманітарій, як журналіст, але він не може оволодіти чинниками економічними, фінансовими, соціальними.

"Має бути діалог між владою і громадою”

- Як депутату міської ради що Вам вдалося зробити для міста, для школи?

- Якщо говорити про депутатську діяльність, то, безумовно, вона є багатогранна, і наша фракція не була від самого початку в більшості. Більшість мали "Наша Україна” і БЮТ, тому саме більшість несе відповідальність за те, що відбувалося в Дрогобичі, зокрема, за ті кадрові питання. Якщо говорити про депутатські комісії, то практично все їхнє керівництво зосереджене в руках депутатів від більшості. Ми працювали нормально, в комісіях вирішувалися питання. Інколи "витягували” складні питання, хоча не мали більшості на сесіях.

Підбір депутатів надзвичайно високий, але і настільки ж заполітизований, залежний від думки лідера політичної партії. Хоча між нами й були суперечки, але по життю ми залишаємося друзями. Коли Миколу Гука звільнили, наша фракція надала йому підтримку – і на сесії, і в суді. Але ось нещодавно пройшли слухання у Верховній Раді, і я почув думку багатьох мерів, що не можуть депутати звільняти міського голову, якщо його обрала громада. Партійна система розхитала місцеві ради. Протистояння між мерами і депутатським корпусом відіграло негативну роль.

На мою думку, і міський голова, і депутати повинні створити всі умови для співпраці. У сесійній залі й поза нею можуть бути суперечки, але слід розв’язувати проблеми громади. Чесно кажучи, я незадоволений роботою цього депутатського корпусу. Ви подивіться, як у нас сесії проходять. Насамперед, вони не відбуваються вчасно, і це вже правило. Після обіду теж немає засідань, бо депутати зайняті або власним бізнесом, або службовими справами. Такого ніколи не було у попередніх скликаннях.

- Та й не всі депутати ходять на сесії.

- Скільки ми вже це питання порушували, хотіли навіть списки прогульників публікувати. Це робота секретаря міської ради, вона повинна допомагати міському голові в цих питаннях. Нинішній депутатський корпус навіть разом не сфотографувався. Я маю фотографії попередніх скликань, де ми сфотографовані разом – і голова, і його заступники, і депутати.

- Тобто все ж таки дружби між депутатами нема?

- Ні, я казав, що дружба є, але ці партійні інтереси... Наша фракція відчувала себе чужою. Таке враження, що нас не хочуть бачити у сесійній залі. Ми ставили питання про перегляд комісій, але більшість на це не пішла. Політичні баталії привели до обману. Сказали: проголосуйте за відставку Гука – отримаєте такі-то посади.

Є у раді чимало поміркованих депутатів, які мають досвід, авторитет, пройшли відповідну школу управління. Це Л.Мищатин, Б.Звір, В.Кулина, С.Яким, В.Крайчик, деякі інші. Це люди з різних фракцій. А є група депутатів-крикунів, невихованих людей. Я не буду називати їхніх прізвищ, бо їх і так всі знають. Мені образливо, коли більшість виганяє людей із залу, аби ті не бачили, як будуть голосувати депутати. Таке було, наприклад, коли розглядалося питання по приватизації. Таких недемократичних моментів багато. Тим більше, що робота в раді не є систематизованою, не все проходить через комісії.

Я пригадую мера Олексія Радзієвського, з ним теж важко було працювати, але коли питання загострювалися, він ніколи не ігнорував думку депутатів. А за Михайла Лужецького вже було інакше: спочатку вирішувала виконавча служба, а депутати були десь збоку. А зараз узагалі щось незрозуміле: депутати не виконують своїх функцій, виконавча служба працює незадовільно, за чотири роки ми не заслухали жодного звіту заступника чи начальника відділу або управління. Секретар ради не звітувала. Єдиний заступник Богдан Пристай звітував, бо стояло питання про його звільнення.

- Та й Миколі Гуку вже пора звітувати…

- Узагалі система звітів, система громадських слухань у місті не відпрацьована, вона в хаотичному стані. Тобто, треба зробити громадські слухання – ну, щось там зібрали. Але люди повинні знати, що громадські слухання, скажімо, відбуваються двічі на рік. Зрештою, це обов’язок влади. Так само щодо переселення підприємців, щодо тарифів на комунальні послуги – теж треба було провести громадські слухання, але практично цього не робилося. Треба відпрацювати систему громадських слухань, і влада повинна це робити. І звіти теж не проводяться. Мешканці повинні знати, що є звіт міського голови. Бо виступити по радіо, на телебаченні, надрукувати звіт у газеті – це не те, повинен бути діалог між владою і громадою.

- Чи є у Вас бажання знову стати депутатом міської ради?

- Розчаровуюсь у цій роботі, яка йде паралельно з основним місцем праці як директора школи. Вона займає дуже багато вільного часу: крім сесій, - засідання депутатських комісій, керівників фракцій, зустрічі з міським головою, вивчення документів, підготовка до виступів, робота з депутатськими запитами і таке інше. Зараз немає мажоритарної системи, і люди просто приходять до тебе зі своїми болями. Нас же п’ятдесят депутатів, можна ж закріпити за кожним виборчу дільницю хоч приблизно у тих межах, як це було раніше. Ми вели мову про це, але нічого з того не вийшло.

Депутат міг би концентрувати інформацію зі свого округу, а в загальному можемо отримати розуміння того, що треба зробити. Якби навіть десята частинка цього робилася, то люди би бачили, що є влада. А воно виходить так: звернулися до мене, до іншого депутата з приводу того чи іншого питання, скажімо, поганої дороги, і це питання є розмитим, ми подали депутатський запит, дали відповідь і практично про це забули.

Якщо говорити про вибори, то часу є ще багато. У принципі, я не задоволений діяльністю в міській раді як депутат, хоча, здається, і роблю багато. Подивимося, яка буде система виборів. Якщо мажоритарна, я, мабуть, спробую піти в депутати, якщо висуне колектив. Практично я не хочу йти від партії, прив’язуватись до неї. З іншого боку, як людину, як особистість, яка багато пропрацювала в школі, і депутатом був декілька скликань, це зобов’язує до того, щоб допомагати громаді. Розумію, що ідеальної ради не буде, ідеальних коштів не буде, але готовий допомогти дрогобичанам.

Анатолій ВЛАСЮК