Про події у Києві, які відбувалися у вівторок, 27 квітня, сказано і написано багато. У сесійній залі Верховної Ради України, попри супротив демократичних сил, коаліція таки ратифікувала угоду між Президентами Росії та України про продовження терміну перебування Російського Чорноморського флоту у Севастополі на 25 років. Тисячі українців, які приїхали на площу перед парламентом на акцію протесту, наштовхнулися на жорсткий опір правоохоронців. Очевидцем і учасником цих подій був депутат Львівської облради від фракції БЮТ, голова Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини Михайло ВАВРИН. Ми попросили Михайла Васильовича розповісти про свої враження після повернення з Києва.

- Насамперед хочу сказати, що у таких напружених умовах, які були на майдані у Києві 27 квітня, мені довелося неодноразово бувати ще з 1989 року. Але навіть у часи президентства Л.Кучми під час серйозних протистоянь у 2003-2004 роках такої агресії з боку правоохоронних органів, такої цинічності і зухвалості у ставленні до людей не було. З того, що я побачив 27 квітня, як працівник міліції з багаторічним стажем можу зробити висновок: міліція не просто виконувала поставлене перед нею завдання, а робила це демонстративно, щоб залякати, придушити національний рух протесту. Це дуже прикро.

Правоохоронці стояли обличчям не до парламенту і наметів прихильників Партії регіонів, а до протестувальників. Людей розганяли, били гумовими палицями.

Але приємно, що цього разу вже не Львівщина задавала тон в акції, а люди, які з’їхалися майже з усіх областей України. А це означає, що новій владі не вдасться роз’єднати український народ.  

Як політик із досвідом скажу, що наступний такий майдан за режисури певних сил може без крові й не обійтися. Люди за своїм внутрішнім гнівом уже готові до рішучих дій. Не вистачає лише якоїсь зачіпки і особи, яка візьме на себе відповідальність очолити ці дії. Така ситуація є дуже небезпечною.

27 квітня раз по раз виникали конфлікти між протестувальниками і міліцією. Та люди боронили один одного. Але якщо наступного разу вони підуть у наступ? Наприклад, два здоровенних працівники спецпідрозділу міліції мало не придушили 75-річну бориславчанку пані Миросю. Ми її ледве відтягнули. Скажіть, яку небезпечну загрозу становила 75-річна бабця?

А інша жінка з Полтави вперто стояла на місці і не піддавалася спробам міліції відтіснити її, вигукувала: «Це моя земля! Я звідси нікуди не піду!». Ось яка в людей внутрішня готовність до самопожертви! Цього разу до столиці приїхало багато жінок, яким було важко стримувати натиск правоохоронців. Очевидно, під час наступної акції протесту, яка запланована на 11 травня, вже буде більше чоловіків.

- Чи зупиняли автобуси з пікетувальниками дорогою до Києва?

-  Ні, цього разу автобусів не зупиняли, коліс не проколювали. Головна лінія фронту проходила у сесійній залі Верховної Ради. А що було зовні, владу мало хвилювало. Їй треба було будь-якою ціною ратифікувати угоду щодо флоту. І коаліція це зробила. Вважаю це зрадою національних інтересів України. Ці люди цинічно захищали насамперед свої майнові і грошові інтереси. Вони готові служити будь кому – Росія це чи Америка, лиш би їм було добре. Для них законів не існує. А частина депутатів від демократичного табору, вважаю, поводили себе в сесійній залі занадто делікатно.   

- Чи під час акції протесту опозиція була єдиною?

 - Знаєте, у Києві в мене склалося неприємне враження про наших політиків. Народ зумів утримати плацдарм – поміст, на якому вони мали виступати перед людьми. Але політики так усі масово полізли на сцену, що мало її не завалили. Кожен хотів «засвітитися». Думаю, достатньо було виступити тій же Юлії Тимошенко як лідеру національної опозиції. Та де там! Як почали усі один за одним говорити, тягнути «ковдру на себе»... А втомлені люди, які бачили, що демократи не можуть об’єднатися, на все це розчаровано і зі злістю махали рукою. До честі, в акції взяв участь Арсеній Яценюк. Натомість не надто приязно учасники мітингу зустріли появу Президента 2005-2010 рр. Віктора Ющенка.

Зрештою, в людях відчувалася внутрішня образа на всіх демократичних політиків, які своїми діями допомогли прийти до влади В.Януковичу. Якщо вони не зроблять висновків, то з’являться зовсім інші, нові лідери, за якими піде народ.

- А які висновки зробив для себе політик Михайло Ваврин?

- Цей бій ми програли, але не програли війну. Якщо влада не схаменеться і не відступить від таких радикальних, жорстоких дій, то вона поплатиться за це. Ще ні один режим довго не втримався на кулаках. Повірте, 27 квітня на майдані перед парламентом «запахло» революційною ситуацією. Це зрозуміли навіть прихильники біло-синіх, які стояли за спиною міліції і налякано спостерігали за тим, що відбувається. Думаю, багато хто з них зрозумів, що став заручником великих політиків. Особливо, коли тисячі людей разом скандували слово «Революція!». Один необачний крок – і ситуацію вже не вдалося би стримати.

Який висновок слід зробити дрогобицьким політикам? Все просто: треба припиняти міжпартійні чвари і об’єднуватися.

До речі, акцію в Києві організовували не політики, а місцеві ради. Тобто, ініціатива йшла знизу. До честі голови Львівської облради Мирослава Сеника, він зробив під стінами парламенту виїзне засідання сесії, зібравши кворум – 66 депутатів. Ми проголосували за текст звернення до Верховної Ради і передали його для озвучення у парламенті. На жаль, що до цього не дійшло, бо руки народних депутатів були зайняті жбурлянням яєць у спікера.

Відзначу також, що від Дрогобиччини до столиці прибуло кілька автобусів. Але дрогобичани, незалежно від симпатій і партійної приналежності, їхали під одним єдиним – Державним прапором України. Як голові Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини мені приємно, що всі зійшлися на одному: їдемо боронити Україну, а не якусь політичну силу. На жаль, в автобусах було дуже мало молоді. Їхали переважно люди, які усвідомлюють небезпеку, яка нависла над суверенітетом нашої держави. Відзначу, що серед них був і станичний Дрогобицької станиці ОУН-УПА, майже 80-річний Степан Яворський. Але я переконаний, що наша молодь ще скаже своє вагоме слово.

Хочу розвіяти міф про те, що в критичній ситуації нам допоможе Європа чи Америка. На це не варто сподіватися. Зверніть увагу на їхню стриману реакцію, зрештою, маємо приклад Грузії. Тому наші національні інтереси маємо захищати ми самі.

З цією метою будемо створювати Комітет національного порятунку. Вважаю, що його не мають очолювати ні представники влади, ні депутати чи керівники відомих політичних сил, а люди, які хочуть змін.

Розмовляв Ярослав ГРИЦИК