18 травня – Всесвітній день музеїв

 Саме так – сімдесят років тому, у травні далекого вже сорокового року, відповідною ухвалою Раднаркому УРСР, у Дрогобичі, центрі нової області, було утворено Обласний Історико-Краєзнавчий музей. Перший директор музею Дмитро Завгородній отримав не лише ключі від «осідку» (двоповерховий палацик і возівня колишньої Повітової ради), а ще й багатющу мистецьку колекцію з націоналізованої роздольської галереї магнатів Лянцкоронських.

 Привезеного (оригінали і якісні копії європейських художників, античну скульптуру, фотографії) було так багато, що ними завісили всі зали, а решту просто звалили на велику купу у возівню.

 Відкриття музею відкладали кілька разів, допоки це не сталося за місяць до війни, у травні 1941 року.

 За період окупації (тобто до 6.08.1944р.) музей не діяв, і з нього не пропало жодного експонату, чого не можна сказати про повоєнний період, коли найкращі експонати передали в Ермітаж, Харківський та Одеський музеї, Київський університет.

 Вже з 1945 року дрогобицький музей почав стрімко перетворюватися у важливий об’єкт партійної пропаганди і агітації.

 З цією метою до Дрогобича з Харківського музею прибуло декілька «інструкторів», які швиденько прибрали з другого поверху «непотрібні» картини Я.Мальчевського, І.Труша і т.п., а на їхнє місце почали розвішувати стенди з матеріалами про т.зв. «сталінські удари»…

 Саме тоді, влітку 45-го, під час роботи над облаштуванням одного з таких залів, стався курйозний випадок. Науковий працівник музею Дарія Огієнко-Беч, підійшовши до портрета «вождя світового пролетаріату», вголос промовила: «А Леніна куди будемо вішати?». Присутня при цьому харків’янка суворо поглянула на «безтолкову западенку», підійшла, відвела її під лікоть убік і з притиском вимовила: «Не вішати Леніна, а вивішувати портрет Леніна».

 Цього моменту Дарія Дмитрівна не забувала вже ніколи…

 Впродовж радянського періоду музейники справно виконували свою «тиху» роботу і не одне покоління молодих наших громадян виховалося на відвідуванні його цікавих експозицій, які справді, як писалося в одному з буклетів, були «скарбницею історичної культури Франкового краю, пам’яток образотворчого мистецтва, флори і фауни Карпат».

За майже двадцятирічний період незалежності України музей «Дрогобиччина» зазнав значних змін і нині (згідно з новітньою класифікацією) може з повним правом називатися «музейним комплексом».

 Окрім «давніх» відділів історії, природи, пам’яток дерев’яної архітектури, в музеї за останні роки – після відкриття двох нових об’єктів – особливого розвитку набули відділи мистецтв та етнографії і побуту.

 Варто лиш сказати, що Палац мистецтв (вул.Т.Шевченка,38), де розгорнуто постійно-діючу експозицію європейського мистецтва і щомісяця проводяться змінні мистецькі виставки з різних регіонів України і зарубіжжя, щорічно відвідує близько 15 тисяч осіб.

 Ведеться робота з реконструкції Картинної галереї (вул. Січових Стрільців,16), у якій 21 вересня цього року, в День міста, буде урочисто відкрито експозицію сакрального мистецтва.

 Нинішнє покоління дрогобицьких музейників, переступаючи сімдесятиріччя діяльності, живе і працює з вірою, що музеїв у нашому місті ніколи не буде «забагато», бо, як сказав у 1926 році засновник музею у Коломиї Володимир Кобринський: «Тільки в музеї пізнається вартість свого народу».

 Отож, на завершення вітаю усіх, хто мав і має відношення до музею і музейної справи у нашому місті, усіх наших шанувальників і доброчинців та бажаю доброго здоров’я і усіляких гараздів.

Зиновій БЕРВЕЦЬКИЙ, директор музею «Дрогобиччина»