24 роки тому в Чорнобилі сталася жахлива трагедія: вибухнув четвертий блок АЕС. Він спаплюжив долі людей, котрі передусім жили в цьому місті і Славутичі. Невдовзі мирний атом, як ненажерлива потвора, став забирати людські життя тих, котрі перебували в епіцентрі ліквідації наслідків аварії. І в цьому випадку варто зазначити таке: одна категорія українців, жертвуючи своїм життям, здоров’ям, йшли в пекло, щоб запобігти поширенню смертоносної хвороби; інша – на трагедії нагрівала руки.

Преамбулою до цієї гіркої української історії були далекі 60-70-ті роки минулого століття, коли будувалась ЧАЕС. Тоді з будови об’єкта масово крали метал, цемент, інші будівельні матеріали, і навколо атомної електростанції виростали як гриби в лісі будівлі. Звісно, через відсутність усіх необхідних компонентів для міцності шахти під реактором був допущений технологічний брак. Тому коли елемент реактора зі смертоносним ураном мав заглиблюватися під землю, у конструкції шахти стався перекос і фрагмент реактора практично застряг над поверхнею. Від цього потерпіло понад 3 млн. українців. А скільки десятків тисяч людей померло! У Дрогобичі за останні п’ять років вічний спочинок знайшло 20 ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Із сумом доводиться констатувати, що на цій біді багато виникло «липових» чорнобильців. У всі часи і епохи є чиновники, котрі липкі на руку і за відповідну мзду «намалюють» будь-яку довідку. Якби прокуратура, інші фіскальні органи влади проявили принциповість і перевірили списки тих, хто побував у чорнобильській зоні у статусі ліквідатора чи його мешканця, то на поверхню вилізло б чимало «мертвих душ». Але цього чомусь ніхто не робить, а так звані псевдочорнобильці отримують від держави пільги та ще й глузують з тих, хто вже не має здоров’я.

Хочеться у ці дні низько поклонитися згаданій першій категорії українців, котрі задля безпеки і спокою у сім’ях, родинах думали за суспільне, громадське. А другій категорії користолюбців нагадати, що крім суду земного є ще Божий і варто все-таки схаменутися у своєму прагненні жити за рахунок горя і лиха інших.

Володимир ТУРМИС