Днями Надія Мацялко повернулася із Канади, де періодично гостює у своїх дітей, котрі живуть у мегаполісі Торонто. Ірина працює у банківській установі, Андрій – у будівельній компанії. Нашій землячці важко адаптуватися у новому суспільстві. Однак вона за характером дуже комунікабельна, відверта і щира людина, тому для неї не було проблематично поринути у дружнє україномовне товариство.

Отож, їдучи на освячення пам’ятника Івану Мацялку, ми разом із Євгеном Майданюком більше розпитували Надію Федорівну про її канадські враження.

Звісно, торкнулися ми й теми виборів міського голови. І тут наша співрозмовниця шокувала нас таким фактом: нині 750-тисячним містом Міссіссага керує 89-річна Гейзел Маккаліон. Уже 30 років поспіль мешканці міста довіряють їй. Вона настільки енергійна і справедлива, що знову буде восени кандидувати на посаду мера. Жінка є частим гостем на щорічному фестивалі етнічної культури народів, які проживають у Канаді. Особливо вона полюбляє відвідувати український центр.

Поцікавилися ми в п.Надії і долею її дітей. Ми з’ясували, що син Андрій першим виїхав до Канади. Проблем у нього з мовою не було, позаяк хлопець закінчив ін’яз. Але мова в цій державі – це не професія. Довелося здобувати технічну освіту. Нині Андрій – прекрасний фахівець, разом із дружиною-слов’янкою виховує трьох дітей. У дочки Ірини – двоє дітей. Шлях до визнання у неї був трохи складнішим. Після здобуття освіти банківського працівника вона порозсилали своє резюме (перелік даних про освіту, деталі характеру і т.д.) у різні банки. Конкуренція на одну вакантну посаду (зокрема банківського працівника) у Канаді велика – близько 50-80 осіб. Іра була єдиною жінкою у товаристві з 8 людей, яка пройшла всі етапи співбесід і отримала право на останнє інтерв’ю із шефом банку «Морган…». Він поставив їй лише одне запитання, мовляв, переконайте мене в тому, що Ваша кандидатура є найкращою. Ірина не розгубилася і буквально сказала таке: «По-перше, у мене сильніша мотивація до праці, позаяк я приїхала у чужу країну і не маю допомоги від батьків. Тому мені довелося працювати і вчитися одночасно. До речі, я входила в кращу п’ятірку студентів університету. По-друге, я знаю ще чотири мови, що теж дає мені перевагу над іншими претендентами». Пані Ірина зробила блискучу кар’єру. Нині вона має право на професійні претензії щодо роботи ще з більш високою зарплатою. У Канаді не потрібно шукати протекцій на отримання місця праці. Тут слід самостійно доводити свою значимість у суспільній ніші .

У Канаді – високі соціальні стандарти, чіткі правила в юриспруденції, страхових справах. Там уважно ставляться до інвалідів, вони не почувають себе обкраденими чи обділеними. «Я була свідком того, - розповідає п.Надія, - як корабель приплив до гавані, і зі спеціально обладнаного трапу на інвалідних візочках з’їхали 50 людей. Вони усміхалися, жартували. А в моїй уяві виринули сумні епізоди української дійсності. У нас навіть здорові люди – невеселі і дратівливі. І трохи прикро на душі…».

Володимир ТУРМИС