Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на
випадок смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною
цивільною дієздатністю, тобто така, яка досягла повноліття.
У випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не
досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту
реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою
повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.
Повна цивільна дієздатність може надаватись особі,
котра досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній
особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.
Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення
заповіту через представника не допускається.
Не може бути посвідчений заповіт від осіб, які в
установленому порядку визнані недієздатними чи обмежено дієздатними.
Опікун особи, визнаної недієздатною після
нотаріального посвідчення заповіту, не має права скасувати або змінювати
заповіт підопічного.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну
або кількох фізичних осіб, а також інших учасників цивільних відносин.
Наявність (відсутність) сімейних чи родинних відносин значення не має.
Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку
особу з числа спадкоємців за законом. Однак не має права позбавити спадщини
спадкоємців на обов’язкову частку.
Заповідач має право охопити заповітом права та
обов’язки, належні йому на момент складання заповіту, а також ті права та
обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповіт можна складати щодо
усієї спадщини або її частини.
Заповідач може покласти на спадкоємця обов’язок
виконати дії немайнового характеру (наприклад, щодо місця та форми здійснення
ритуалу поховання), дії, спрямовані на досягнення суспільно-корисної мети чи
зобов’язати спадкоємця, до якого переходить, наприклад, будинок чи квартира,
надати іншій особі довічне користування будинком чи квартирою або їхніми
частинами (право заповідача на заповідальну відмову).
Спадкоємець, на якого покладено заповідальну відмову,
зобов’язаний виконати його в межах реальної вартості спадщини. Заповідальна
відмова втрачає чинність із моменту смерті відмовоодержувача, що сталось до
відкриття спадщини.
Статтею 1241 ЦК України передбачено коло осіб, які
мають право на обов’язково частку в спадщині при наявності заповіту. Це
малолітні, неповнолітні чи повнолітні непрацездатні діти спадкоємця (зокрема
усиновлені), непрацездатні вдова (вдівець), батьки (усиновителі) та утриманці
померлого. Цей перелік є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Малолітніми вважають діти до досягнення 14 років.
Неповнолітніми є діти від 14 до 18 років. Непрацездатними вважаються жінки
після досягнення 55 років, чоловіки після досягнення 65 років, інваліди І, ІІ,
ІІІ груп. В осіб, котрі мають право на отримування пенсії на пільгових умовах,
право на обов’язкову частку у спадщині не виникає.
Розмір обов’язкової частки визначається як
половина частки, яка б належала кожному спадкоємцю у разі спадкування за
законом. Право на обов’язкову частку не залежить від згоди інших спадкоємців на
її отримання, а також від місця проживання спадкоємця, який має право на
обов’язкову частку. Однак розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом
із врахуванням обставин, які мають істотне значення.
Заповідач може обумовити виникнення права на
спадкування наявністю певної умови (наявність інших спадкоємців, проживання у
певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Заповідач має право на підпризначення спадкоємця у
випадку, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або
не прийме її.
Заповіт складається у письмовій формі, особисто
підписується заповідачем і посвідчується нотаріусом або іншими посадовими
особами, службовими особами.
Заповідач має право у будь-який час скасувати або
змінити заповіт, склавши новий заповіт, або заявою скасувати складений заповіт.
Заповіт,складений
особою, яка не мала право на це, а також заповіт, складений з порушенням вимог
щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Віра БЕКИШ,
завідувач першої Дрогобицької держнотконтори
