Кілька років тому ми з подивом дізналися, що разом з росіянином Єгоровим і грузином Кантарія, які підняли прапор перемоги над рейхстагом у 1945 р. і за це удостоїлись звання Героя Радянського Союзу (нині, слава Богу, вже неіснуючого), був і українець Олексій Берест. Йому посмертно надано звання Героя України. Нехай пізно, але справедливо.

Згадався цей факт з приводу 20-ї річниці підняття синьо-жовтого знамена над вежею ратуші м. Дрогобича 2 квітня 1990 р. Оргкомітет з підготовки урочистої сесії міської ради подав міському голові Миколі Гукові список депутатів міськради першого демократичного скликання, які проголосували за підняття прапора, для нагородження їх нагрудним знаком «За заслуги перед Дрогобичем». М. Гук і озвучив їхні прізвища. Крім депутатів, у списку були й інші прізвища. Ідеться про тих осіб, кому випала почесна місія безпосередньо встановити синьо-жовтий прапор на вежі ратуші, а також колишнього фотокореспондента газети «Радянське слово» Ярослава Гайгеля, який зафіксував на світлині цю історичну подію.

На наше переконання, всі ці особи вартують такої шани. Але очевидно й те, що оргкомітет через чиюсь забудькуватість або навмисну «підніжку» допустився при складанні списку прикрого упущення. Адже прізвища чотирьох робітників – Т. Буня, І. Николя, І. Проскурняка та Я. Візора, котрі безпосередньо встановлювали прапор, ми подали ще в нашому першому репортажі «177 сходинок догори» про першу сесію Дрогобицької міської ради першого демократичного скликання, надрукованому в газеті «Радянське слово» 3 квітня 1990 р. Через п’ятнадцять років ми передрукували той репортаж у газеті «Мій Дрогобич» від 31 березня 2005 р. Хто забув першодрук, міг прочитати «другодрук» «першодруку». Звичайно, якби хотів прочитати.

Однак, незважаючи на двічі озвучену в пресі й ніким не оспорювану історичну правду,  прізвище Ігоря Проскурняка в списку, зачитаному міським головою, чомусь не прозвучало. А саме йому з тих чотирьох робітників безпосередньо довелося спочатку зняти зі шпиля синьо-червоний прапор УРСР і встановити синьо-жовтий прапор незалежної України. Стверджуємо це як очевидець встановлення українського прапора на вежі ратуші, свідок і літописець процесу національного відродження в місті й на Дрогобиччині, а від липня 1990 р., уже на посаді власного кореспондента газети «За вільну Україну», -  і на теренах Галичини.

І ще. Даруйте нескромність, але коли міський голова знайшов за потрібне удостоїти міської відзнаки мого давнього і доброго колегу-фотожурналіста, то аналогічно це слід було зробити й стосовно автора цих рядків, якому належать перші й сотні наступних  публікацій у пресі та книгах про прекрасні й незабутні події кінця 1980-х і наступних років у Дрогобичі й на теренах краю. Недаремно кажуть: ніщо так не болить, як несправедливість…

Роман ПАСТУХ.