Днями був у своїх
батьків на селі. Уже чотири роки як вони не тримають корову, бо роки даються
взнаки, та ще й із двох синів ніхто біля них не живе. Спочатку батькам було
незвично і сумно від того, що у стайні пустує місце. Але згодом вони змирилися
з такою дійсністю. Благо, що сусіди поруч – порядні люди, тому батьки завжди
мають молоко.
У моєму селі на
Стрийщині, як і в більшості населених пунктів інших районів області, склалася
сумна ситуація: поголів’я худоби у приватному секторі скоротилося майже втричі.
І якщо старше покоління в силу певних традицій ще тримає корову, то молодше
нині господарює з олівцем. Яка вигода утримувати корову чи відгодовувати бичка?
Та ніякої. Розсудіть самі: молокозаводи закуповують 1 літр молока в середньому
від 1,20-2,50 грн., за кілограм м’яса заготівельники дають трохи більше десяти
гривень. Прибутки аж ніяк не покривають затрати, більше того, сільський двір –
у програші.
Тенденція до
скорочення поголів’я має сприятливий ґрунт, адже і нинішня влада теж нічого не
робить конкретного для селян. Тож нині не тільки гине тваринництво, а й
рослинництво. І поля заростають чагарниками.
Роздумуючи над
цією темою, я пригадав, що у шухляді журналістського столу ще й досі зберігаю
записники 25-річної давності, в яких є дані по всіх тодішніх колгоспах нашого
району. Беру перших чотири з них, зокрема по селах Нагуєвичі (колгосп
ім.І.Франка), Дорожів (ім.Дзержинського), Уличне (ім.Т.Шевченка), Ступниці
(ім.Лесі Українки), і переглядаю записи. Цифри говорять самі за себе. У
згаданих господарствах утримували худобу у два рази більше, ніж нині у всіх агротовариствах.
Загалом тоді район за потенційними ресурсами посідав 9-10 місце серед 20
районів області.
До цієї замітки
додам трохи конкретики. Наприклад, нагуєвицька доярка Марія Дмитрівна Клімова у
1985 році від кожної корови, а у групі було 20 голів, надоїла по 3,718 кілограмів
молока, дорожівчанка Ганна Степанівна Ганкевич – 3,200 кг. А Ольга
Федорівна Коханець із Уличного від кожної корови теж надоїла по 3700 кілограмів
молока. У Ступницькому колгоспі у той час утримували 470 корів. Щоправда, надій
складав на одну корову 2553
кілограми.
Це не ностальгія
за радянською системою господарювання. Це ілюстрація того, які були реалії на
селі. Якщо держава, як ми звикли говорити, не повернеться обличчям до людей і
не прагнутиме зацікавити їх, тоді нас чекає сумне майбутнє. І тут людей гаслами
чи напутніми словами про село – колиску української нації –– не надихнеш на
селянську хліборобську працю.
