Останнім часом з екранів провідних українських телеканалів зникла критика. Інформація щодо будь-якої державної події подається у режимі кращих радянських зразків – «хвалебні оди» і правильний курс, і жодної об’єктивної оцінки. Власники телекомпанії, переосмисливши свою позицію до новообраної влади і зваживши всі «за» і «проти», вирішили відмовитися від демократичності ЗМІ. Тому багато тележурналістів, у знак протесту проти свавілля на свободу слова, покинули місце праці. Лише на телеканалі «1+1» понад 10 людей не захотіли лукавити з телеглядачем. Втрачає позиції і «5» - канал чесних новин. До загалу просочилася інформація, що Петро Дорошенко хоче його продати нинішньому віце-прем’єру Борису Колєснікову. Отже, найближчим часом ми можемо опинитися в телепросторі радянських часів, коли все буде до народу доноситися дозовано. А це означає, що на свободу слова затягується тугий зашморг.

У цій ситуації дивує позиція наших багатих українців, котрі прагнуть влади. Невже вони не розуміють, що ЗМІ відіграють важливу роль у формуванні світоглядних позицій суспільства, певних думок на різні процеси, врешті-решт завойовують симпатії виборців. Всі провідні партії світу, які при владі, мають потужну мережу мас-медіа. А проблема наших політиків, котрі марять владою, полягає в тому, що вони не хочуть нічого вкладати.

Щодо ситуації на регіональних рівнях, мається на увазі – у міськрайонному масштабі, то наразі маємо таку картину: у більшості випадків ще функціонують державні і комунальні колективи редакцій і поволі народжуються газети, власники яких є зацікавлені у приході до влади. Якщо у них вигоряє справа на успіх, то вони утримують газету. Коли зазнають поразки – відмовляються від неї. Як правило, у приватних газетах присутня приватна думка. У державних і комунальних редакціях простору для свободи слова більше, а тим паче, коли в колективах ще живуть багаторічні принципові традиції, та й редактор не є хлопчиком на побігеньках. Так що у нинішніх реаліях свобода – це солодке слово.

Володимир ТУРМИС