|
Дрогобиччина
вшанувала пам’ять жертв штучного голоду 1932-33 рр.
26-27 листопада в Україні вшановували пам’яті жертв
Голодомору 1932-33 років та політичних репресій.
За твердженням істориків, у цей період загинула
п’ята частина сільського населення України, а це до 10 млн. українців, з яких
третина – маленькі діти.
Основною метою
терору було посіяти страх у душах людей, вирвати з корінням почуття єдності і
національної гідності українського народу, зламати дух вільного народу, знищити
віру, винищити цвіт української нації. Люди пухли й помирали від голоду. Їх
ховали у загальних братських могилах без священика. Основний удар голодом було
скеровано на територію України та Кубань.
Мешканці
Галичини, яка в той час була під Польщею, знали, що діється на Україні. Люди зверталися
до консульства СРСР у Львові і пропонували допомогу, але радянська влада
цинічно заперечувала навіть сам факт Голодомору.
26
листопада на площі Ринок у Дрогобичі відбулося скорботне віче, присвячене
річниці Голодомору 1932-33 років. Вшанування пам’яті жертв розпочалося зі
спільної молитви та хвилини мовчання. Молебень провели отці Іван Паньків (УГКЦ)
та Михайло Бачинський (УАПЦ) у супроводі інших священиків. Учасники зібрання
виклали на площі перед ратушею символічний хрест зі свічок та лампадок.
Про
трагічні події 1932-33 років говорив міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський.
Він, зокрема, сказав:
- У період між двома світовими війнами Україна
пережила ще одну війну, спрямовану проти українського села, цитаделі духу
українського народу. На голодну смерть були приречені господарі найбагатших на
планеті чорноземів. Вирок їм був винесений тільки за те, що любили землю своїх
предків і прийшли в світ аби ростити хліб насущний. В тодішній Україні
практично не було селянської родини, яку б обійшла ця страшна біда. Голодна
смерть забирала дітей у їхніх матерів, вимирали цілі села і нікому було навіть
хоронити людей. Великий голод став апогеєм масових репресій в Україні і мав усі
ознаки національної катастрофи. Страшні рани Голодомору назавжди змінили
країну, зменшили її демографічний потенціал, позначилися на психології народу. Українці
гинули цілими родинами, селами, районами: щохвилини від голоду помирало 17
людей, щогодини – тисяча, за добу – до 25 тисяч. Знаємо достеменно: це був мор
нашого народу голодом, поєднаний з лютим вбивством його інтелігенції,
духовенства, політичних, громадських і культурних діячів.
Свій виступ Олексій
Радзієвський завершив словами:
- Нехай пам’ять про страшний
Голокост українського народу будить нашу національну свідомість, додає сили
творити майбутнє України, за яке на жертовник Української держави покладені мільйони
невинних життів.
На віче виступили очевидці
сумних подій 77-78-річної давнини. Мурашки пробігали по тілу, на душі ставало
моторошно, а на очі наверталися сльози, коли про страхіття тих років згадували
уродженці с.Рогачі Житомирської обл. Марія Мельничук (1921 р.н.) та села
Затишшя Дніпропетровської області Валентина Малюк (1930 р.н.).
В архівах музею «Дрогобиччина»
зберігаються документи зі свідченнями уродженців різних областей України, які
пережили Голодомор 1932-33 років, і зараз мешкають на Дрогобиччині. Фрагменти
цих спогадів зачитала науковий працівник музею Ольга Головкевич.
Літературно-музичну композицію
представили актори Народного театру ім. Лесі Українки міського Народного дому
ім. І.Франка.
***
27 листопада скорботне віче
пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років відбулося на площі перед
Дрогобицькою райдержадміністрацією. Перед Колоною Свободи та на сходах навколо
неї горіли свічки та лампадки, немовби підсвічуючи сумне і похмуре осіннє небо.
Захід розпочався зі спільної молитви.
Молебень провів отець Любомир Митник (УГКЦ). А відтак веред присутніми
виступила заступник голови райдержадміністрації Галина Гайдук. Вона зазначила:
- Голод у 1932-33 був створений штучно. Тоталітарний
режим довів до того, що на найбільш родючих землях голодна смерть забрала
мільйони людських доль. Озброєні загони силою вивозили не лише урожай, худобу, птицю, з хат забирали все, з чого
можна було приготувати їжу. Найстрашніше, що від голоду пухли діти і просили:
«Мамо, дайте хліба». А хліба не було. Діти помирали, гинули батьки… Тож стоячи
сьогодні біля цього символічного хреста з лампадок, ми повинні задувати невинно
убієнні душі, які моляться за нас на небі, а ми повинні молитися за них на
землі.
Слово мав і заступник голови районної ради
Роман Урбан, котрий, зокрема, сказав:
- Голодомор непоправно підірвав генофонд
українського народу. З життя пішли найкращі, забравши в могили гени розуму,
здоров’я, фізичної і духовної досконалості, милосердя і справедливості,
людяності і відваги. Обірвався вічний живий ланцюг української нації.
Українському народу, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він
ще не знав. Ті, хто сьогодні заперечують факт Голодомору, глибоко і переконливо
ненавидять Україну, наш дух, наше майбутнє. Вони заперечують не історію, а
існування української державності. Тож пом’янімо сьогодні мільйони українських
людей – жертв небаченого в історії Голодомору. Вічна їм пам’ять.
На завершення віче усіх його учасників закликали запалити
свічки пам’яті в їхніх оселях. Ці тисячі маленьких скорботних вогників по всій
державі символізували душі загиблих українців.
Ярослав
ГРИЦИК,
| 
