Митрополит Андрей Шептицький – колосальна, самобутня, неповторна постать в історії Української греко-католицької церкви. Народ возвеличив його іменням Український Мойсей і він достойний тієї величної назви. Про це переконливо свідчить його подвижницька діяльність не тільки на богословській душпастирській ниві, але й у сфері життя нашого народу – у шкільництві, мистецтві, просвіті, медицині.

Під час вступу на митрополичий престіл на Святоюрській горі у Львові Владика Андрей мовив:

- Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, що плачуть, потішити кожного, хто сумує, покріпити кожного, хто слабий чи немічний, уздоровити кожного, хто темний. Я хотів би стати всім для усіх. – І з Божою допомогою він став ним.

З нагоди 145-ліття від дня народження Митрополита Андрея Шептицького подаємо китицю епізодів з його життя та душпастирської діяльності.

Християнство як світильник Божої науки у вихованні дітей

Як добрий душпастир Митрополит Андрей плекав ідею християнського виховання дитини, бо «тільки одна наука Ісуса Христа приносить нам спасіння і силу». Першою школою виховання дитини є сім’я, у якій батьки мають бути взірцем християнської любові, високої моральності і згоди. Згадаймо принагідно як говорив про це відомий письменник Олесь Гончар: «Слово – категорія моральна. Українська пісня свідчить про чистоту й цнотливість нашої нації. Я виріс у хаті, де навіть згадувати чорта вважалося гріхом. Загадила цим злом солдатчина, війна, табори-гулаги. Майбутня Україна від цього зла (хотілось би вірити) очиститься. Буде як у пісні. Буде великодня». («Щоденник»). Дай же, Боже, щоб настала ця сподівана великодня! – скажемо ми оптимістично.

Від рідної хати, як вчить Митрополит Андрей, стежина виховання має пролягти до храму Божого: «Ведіть свою дитину до церкви, привчайте її до християнської науки й таким способом забезпечите собі спокійну старість». Не матеріальні розкоші, шумні видовища приносять у нашу хату щастя, а життя з Богом і в Бозі дарує нам любов і добро, про що так велемовно сказав Митрополит Андрей:

- Пам’ятайте, що християнське виховання є більшим добром, ніж усі інші добра світу! Коли б ви навіть і не мали що лишити своїм дітям, то як тільки навчили їх чесної праці та правдивості, як тільки встерегли їх від аморальності, то ви лишаєте їм у спадщину найбільше добро, яке тільки можете дати.

 Тож у нашій школі виховання учнів має відбуватися на основі християнської науки, бо «християнство, як говорить Митрополит Андрей, - це не тільки теоретична доктрина, але й практика життя». Золотим гомоном озвалися ці великі слова у вислові філолога, журналіста Львівського університету Ольги Федик: «Немає благороднішого і досконалішого духовного вчення на світі білому, ніж християнство».

Митрополит Андрей Шептицький в розмаї мов

Був він знаним поліглотом: знав десять іноземних мов і часто послуговувався ними. У його сім’ї у Прилбичах розмовляли польською та французькою мовами. Його мати була дочкою відомого польського письменника Олександра Фредри – французького походження, а батько Іван Шептицький – сполонізований русин з роду Шептиць, корені якого сягають княжих часів у Галичині. Французькою мовою Митрополит говорив так експресивно й плавно, неначе то була його рідна мова: недаремно кажуть, «материнська мова». Іноді, будучи уже на Святоюрській горі у Львові, він забувався і розмовляв з рідним братом Климентієм французькою.

Особливо добре знав класичні мови: давньоєврейську, давньогрецьку і латину, що була тоді царицею гуманітарних наук. Було в нього пристрасне захоплення давньоєврейською мовою. У листі до матері Софії він писав: «Люблю цю мову так, як нашу церковно-слов’янську. Вона має в собі якийсь незбагненний запах старовини й цю для наших вух незвичну музику Сходу». Яке глибоке відчуття краси архаїчної мови, яка тепер ожила з новою силою. Бувало так, що головний рабин Львова писав Митрополитові Андрею листи польською мовою (в той час польська мова мала статус офіційної), а він відповідав йому давньоєврейською мовою. Польському єпископу любив дати відповідь на листи латиною, а до львівського архієпископа писав українською. Під час Першої світової війни Митрополита Андрея вивезли до Росії, де він удосконалив свої знання російської мови.

Шануючи чужі мови, плекав любов до української мови, яку як українець вважав рідною. У 1889 році, будучи в чині єпископа Станіславської єпархії, він писав: «Я українець з діда-прадіда. А церкву нашу і наш святий обряд полюбив усім серцем, присвятивши для Божої слави ціле життя».

Піклування Митрополита Андрея про дітей-сиріт, дітей із бідних сімей та про українські школи

Важкі були роки у Львові після Першої світової війни. Багато дітей залишилися сиротами. Щоб якось хоч трохи допомогти їм, при кафедральному храмі св.Юрія діяли так звані «Літні колонії», де під проводом християнських вихователів діти вивчали релігійні та народні пісні, вивчали вірші й мали скромне, але поживне харчування. Діти любили й приязно горнулися до Митрополита, якого вважали своїм батьком, а то й св. Миколаєм. Зберігся один цікавий лист хлопчини-сироти, з яким він звернувся до Митрополита як до св. Миколая:

«Добрий отче Миколаю! Уже падає сніг, і Данко, той, що живе в нашому подвір’ю, не може йти до захорони, бо має тільки старі літні капці. Принеси нам обом чобітки й для Данка зимову шапку, а кожушок він має від мами. Тільки запиши собі все.

Цілую руці. Слава Ісусу Христу!».

Яка зворушлива непідробна щирість тієї дитини та й любов до ближнього.

Улітку Митрополит Андрей заснував літні табори для дітвори: в селі Миловані – табір «Вакаційна оселя», а згодом такий же табір у Підлютому Долинського повіту.

Усердно дбав Митрополит про навчання дітей. Так, кожного року він утримував своїм коштом двадцять дівчат і двадцять хлопців у школах Львова.

Ішли роки… Виникла потреба побудувати нову школу для українських дітей. Тодішній уряд Польщі не дозволяв будувати таку школу в центрі міста, а тільки на його околиці. І на допомогу українській громаді прийшов Митрополит, він дав частину Святоюрської гори (а то була власність церкви) і в 1928 році постала прекрасна школа та ще й будинок для директора гімназії. З пошани й вдячності до Митропролита хотіли назвати нову школу його іменем. Коли пішли до нього, щоб одержати згоду, він сказав: «Не робіть цього. А то мене всього спаралізує». Тож назвали школу іменем Маркіяна Шашкевича.

Митрополит Андрей часто навідувався до школи. Кожен його прихід був святом для школярів. Тепер у цій школі діє музей Андрея Шептицького. Середня школа №4 на вулиці М.Ломоносова також була побудована за сприяння Митрополита».

Окрім того, Митрополит Андрей усіляко заохочував нашу молодь здобувати освіту за кордоном – у Римі, Відні, Інсбруку й т.ін. Він же оплачував за їхнє навчання. Приміром, Андрій Гнатишин закінчив Віденську консерваторію за кошти Митрополита й став відомим композитором та диригентом.

Не прелічити всіх добрих справ, які Митрополит Андрей звершив для нашої церкви, для народу. «Це була титанічна постать – писав Дмитро Степовик, і Україна ніколи не забуде імені і справ цього великого християнина і патріота».

Микола ГЕРЕТА