Чи любите ви театр? Якщо любите, то це свято присвячене Вам!

 26- те травня. Вечір. Зал Народного Дому наповнений глядачем, який прийшов сюди, щоби доторкнутися до чуда. В руках багатьох яскраві букети запашних квітів. Очі всіх спрямовані на авансцену прикрашену гірляндами з білого шовку і червоних троянд. У залі ще стоїть приглушений гомін. Та ось гасне світло, лине музика, зметнулась завіса й усі, затамувавши подих, занурились в атмосферу чарівного дійства. На сцені струнка, як тополька, красуня Мельпомена – студентка університету Галина Баран звертається до глядача. Здається, що те її: «Чи любите ви театр?» торкається кожного серця й усі мимоволі посміхаються. Раптом вихор музики і мінливих променів світла закружляли, затанцювали, і сцена зажила веселим галасом усієї трупи акторів-аматорів, задзвеніла їхніми дзвінкими, призивними голосами. Свято почалося!

 І ось знову спалах яскравого світла, і сцена починає пульсувати в іншому ритмі – урочисто, піднесено! Біля мікрофонів ведучі, їх знає і любить ціле місто. Це, заввідділом культмасової роботи Народного Дому ім. І.Я. Франка Алла Мельничук, натхненниця задуму цього казкового вечора, і керівник художньо-просвітницького колективу «Ровесник» Іван Сех. Вони запрошують на сцену колишнього учасника народного театру, а зараз отця Василя Грома для благословення вечора присвяченого П’ЯТДЕСЯТИЛІТТЮ НАРОДНОГО ТЕАТРУ ім. ЛЕСІ УКРАЇНКИ.

 Зал зривається оплесками і перед враженим глядачем відкриваються сторінки минулого…

 На слайдах міняються обличчя колишніх акторів тільки що народженого молодіжного театру «Супутник». На екрані висвітлено оголошення: «1959 рік. НЕЗАБАРОМ ВІДКРИТТЯ МОЛОДІЖНОГО ТЕАТРУ « СУПУТНИК», СЛІДКУЙТЕ ЗА АФІШАМИ!»

І ось вже з'являються фотографії 1960 року.

30 січня відбулася прем'єра першої вистави «ПРОЛІСКИ». Під керівництвом режисера Івана Вікторовича Стасенко народився з невеличкого гуртка театр, який вже через півроку отримав звання «НАРОДНИЙ», а у 1965 мав честь виступити з величезним успіхом на Кремлівський сцені. Про діяльність театру писали газети не тільки обласного значення, але й всесоюзні.

 Йшли роки. В театр приходили все нові і нові актори-аматори, які ставали справжніми супутниками, друзями. Старше покоління передавало естафету дружби і любові молодим. І ось знову зал зривається оплесками. На екрані, ожили образи створені Михайлом Мойсеєвичем Карпіним і Ніною Олександрівною Сиротіною, яких нажаль вже немає з нами. Незабутні корифеї грають уривок з вистави М. Старицького «По-модньому».

 Сторінки ретро гаснуть. Спалахує яскравим світлом сцена і ведучі вводять нас у новий час.

 У 1979 році режисером стає Віталій Мельничук. Молодий енергійний керівник вносить прогресивний свіжий подих у репертуарну політику театру. Театр бере за основу високохудожню українську драматургію. Творчість Лесі Українки стала головною його тематикою, тому з 1991 року театру присвоюють ім'я великої поетеси, але дух «Супутника» живе і продовжує єднати невтомні серця безкорисних служителів мистецтва. 1984 рік приносить театру нову перемогу. В цьому році була поставлена «Лісова пісня» Лесі Українки… Зал знову завмер і, здається, серця усіх забилися в унісон! Спалахнув екран і юна Мавка - Алла Мельничук і Лукаш - Віталій Мельничук перенесли усіх на 26-ть років назад. Кілька хвилин і екран гасне. Освітлюється сцена і нове покоління акторів продовжує уривок вистави: Мавка – Галина Баран, Лукаш - Олег Стецюк, мати Лукаша - Анна Шмигельська, Килина - Юлія Осаволюк. Лунають щирі і довгі оплески признання в любові двом поколінням акторів, які віддають частку свого серця не байдужому глядачеві.

Мить і зі сцени лине пісня у виконанні дуету «Осіннє золото». Чарівні голоси Надії Климусь і Стефанії Гарбадин заворожують увесь зал. Їх пісня присвячується усім «супутникам», так досі називають себе актори театру. А потім чари екрану знову повертають час назад. Демонструється запис уривку з вистави за п'єсою Лесі Українки «Бояриня». Роль Оксани виконує Алла Мельничук, а роль Степана - Осип Остапович Марущак, голос якого причаровував багато років дрогобичан. Гасне екран. Оживає сцена. Оксана - Алла Мельничук, ніби щойно зійшла з того екрану, притулилася головою до спинки крісла-гойдалки і з біллю в голосі продовжує свій монолог. Роль Степана вже виконує Іван Сех. Перехід з екрану на сцену вражає своєю оригінальністю і створює атмосферу чародійства. Цю атмосферу підсилює голос Лілії Кобільник. Її пісні глибокі за думкою завжди проникають до глибин душі глядача.

 Міняється декорація сцени. Це дійство відбувається на очах у зацікавленого глядача, і знову-таки не позбавлено оригінальності. Ролі Людей від театру виконують два брати-близнюки Олег і Назар Вовки. Одягнені у циліндри і схожі обличчям, вони стають трохи не головними дійовими особами вечора.

 Зал завмирає. На сцені уривок з вистави «Стіна» за п'єсою Щербака. Це розповідь про маловідому сторінку життя Т. Г. Шевченка. Ролі виконують: Варвара Репніна – А. Мельничук, Шевченко – І. Сех, матір Репніної – А. Шмигельська, Язиков – Володимир Волотко.

 Репертуар театру настільки різноманітний: тут і невеличкі інтермедії, і дитячі казки. Коли ведучий об'являє про наступний уривок із вистави-казки «Золоте курча» за п'єсою В. Орлова, перші ряди, на яких зручно примостилися діти, вибухають радісними окриками. Усі одразу закохалися у хитру Лиску – Галину Баран, і доброго прителепкуватого Вовка - Назара Сігетія.

 Відчувається, що актори театру особливо полюбляють інтермедії.

Зал регоче з недолугих медиків і нещасного «покусаного» пацієнта. У ролях: Медсестра – А. Шмигельська, Пацієнт – В.Волотко, Санітарка – Оксана Можак, Санітар - Мар'ян Гриппа.

 Дебютом для нового актора театру Віктора Власенка стала інтермедія «Тридцять шість і шість». Він виконував роль хворого. Роль молоденької лікарші зіграла Ю.Осаволюк.

 Й ось сцена, вимальована національним колоритом, наче повертає нас до гоголівських персонажів у «Ніч перед Різдвом».

Кум Чуб - М. Гриппа, Кум Панас – В. Волотко, Ткачиха - А. Шмигельська, Переперчиха – О. Можак і… «інтрига у мішку» - Дяк, він же керівник театру, він же режисер - Віталій Мельничук!

 Режисер, неначе добрий чарівник, роздає усім артистам пам'ятні дарунки. Хоча справжнім добрим чарівником став Укрінбанк, директор якого М. Прим'як подарував театру ювілейні монети з зображенням Юрія Дрогобича.

Дві години пролетіли неначе на одному диханні. Чари цього прекрасного свята були здійснені не тільки акторами, але й невидимими чаклунами театру : звукооператором Корнелієм Колядою, кінооператором Сергієм Платко і художником по світлу Романом Яремою. Надійшов час привітати ювілярів. На сцену з привітанням піднялися: міський голова М.Гук, провідний методист театрального жанру Львівського Державного обласного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи Оксана Кочмар, начальник відділу культури та мистецтв Дрогобицької міської ради О.Яводчак, голова об'єднаної профспілки працівників культури Л. Рубан і директор НД ім. І.Франка Петро Кос.

 Після привітання усі актори заспівали пісню, слова якої стали гімном театру, символом безкорисної дружби і єднання щирих сердець:

Тут знову зібрались

Супутники, друзі, сім'я.

Єднає недарма

Нас всіх символічне ім'я.

Тут запах лаштунків

Хвилює і душу, і кров,

Під світлом Софітів

Живе тут планета Любов!

 Так у цьому прекрасному театрі дійсно живе казкова ПЛАНЕТА ЛЮБОВ!

А.Грабинська.