Скорботні заходи до 77-ої річниці Голодомору у п’ятницю, 26 листопада, пройшли у Дрогобицькому міському територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг), на обліку якого перебувають очевидці подій тих страшних часів. Одна із них – Ніна Дицьо – поділилася своїми спогадами про голодні роки (із розповідей мами) з учасниками клубу пенсіонерів та ветеранів, а також із колективом Терцентру.

- На жаль, все менше і менше свідків цього жахіття залишається. Тому необхідно записати їхні спогади, аби прийдешні покоління знали про це і зробили все можливе для неповторення подій, - сказала Ніна Дицьо. - У 1932 році в Україні Сталінським тоталітарним режимом вчинено найстрашніший злочин проти людяності - Голодомор, який був геноцидом українського народу і призвів до загибелі мільйонів громадян. У часи голоду я мешкала у селі Приліпки Харківської області та мала тоді лише півтора року. Із розповідей матері, у кожну оселю приходили жандарми та перевіряли чи люди не ховають зерно. Не дивилися, що на печі сидить десятеро дітей, а ще двоє дорослих. Забирали все, не залишали ані жмені зерна – ні пшениці, ні проса, ні ячменя, ні кукурудзи. Гострими палицями (щупами) вони проколювали глиняну підлогу і навіть подушки - так шукали селянські запаси. Усе перевертали на горищі, у комірках, сараях. Що люди мали робити? Варили бур’яни й кінський щавель, товкли в ступі листя і пекли з того оладки й варили галушки. Доходило до того, що одна жінка зварила холодець з тіла власної дитини. Це були страшні часи. Люди пухли і помирали з голоду майже щодня і в кожному дворі. Їх збирали на фіру, вивозили на цвинтар і хоронили у великій братській могилі.

Мій батько Борис, відомий у селі як людина веселої вдачі і майстер на всі руки, також помер голодною смертю на 23-му році свого життя. Якось він попросив зварити чаю і ліг на лавку, щоб дочекатися коли мама розпалить піч й закип’ятить води. А коли так званий чай був готовий, батька вже не стало. Згодом ми з мамою перебралися у село Огірцеве, до рідної маминої домівки, за 5 кілометрів від Приліпок. Там теж було нелегко, люди голодували, вмирали. Але ми з мамою вижили, - додала Н.Дицьо.

Про голод у неврожайний 1946 рік за спогадами свого батька розповіла Лариса Мельник, уродженка смт. Якимівка Запорізької області.

Підсумувала вечір спогадів директор Дрогобицькому міського територіального центру соціального обслуговування Марія Лютик.

- Голодомор – це велике горе для нашого народу. І дай, Боже, щоб воно більше ніколи не повторилося, - сказала вона.

Учасники заходу вшанували пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років хвилиною мовчання. А на підвіконні сумними вогниками світилися лампадки.

Леся ГРИЦИК