(До 65-ї річниці перемоги над націонал-соціалізмом)

Цьогорічне святкування 65-ї річниці перемоги над націонал-соціалізмом у ході Другої світової війни набуло в Україні особливого ідеологічного та політичного переакцентування. В офіційній пропаганді влади і більшості українських ЗМІ поняття Другої світової війни раптом отримало завуження до визначення "Велика вітчизняна війна” з відповідним переоцінюванням усіх аспектів та політико-ідеологічних підтекстів цієї гігантської катастрофи ХХ ст. Раптом наша країна повернулася в атмосферу Совєтського Союзу з усіма фальшуваннями справжньої історії ХХ ст. в цій тоталітарній державі з її офіційною людиноненависницькою ідеологією комунізму.

Перед українським суспільством почав вибудовуватися по-новому пропагандистський міф про нібито "мирну країну робітників і хліборобів”, яка у 1941-45-рр. в запеклій війні з нацистською Німеччиною виборола "мирне і щасливе життя для себе і решти народів Європи”. Зрозуміло, що усе це пропагандистське уславлення подвигу "героїчного радянського народу” відбувається у шатах російської мови, відвертого москвофільства і з акцентами неосталінізму. Відтак Україна несподівано опинилася в обіймах шалених потоків інформації, які не помічають нічого українського у великій війні, приховано утверджують історичне право російського імперіалізму, перекручують факти історії.

Мимоволі мільйони українців звикають до думки, що найбільша і виняткова заслуга у перемозі над націонал-соціалізмом належить Москві і тодішньому "доблесному” радянському керівництву на чолі зі Сталіним, що в розв’язанні війни однозначно винні так звані "фашистські” режими Європи, насамперед гітлерівський, що "Велика вітчизняна війна” – це суцільна світла героїка "народів СРСР на чолі з росіянами”. Насправді ж "поза кадром” офіційної пропаганди залишаються такі непривабливі для сьогоднішньої Москви і її засліплених слуг факти історії, як наскрізь імперський, терористичний і тоталітарний характер совєтської внутрішньої і зовнішньої політики у 1918-1939 рр., який посіяв страх серед народів Європи і перед загрозою якого до влади в багатьох країнах Європи прийшли диктаторські сили на хвилі боротьби з міжнародним комунізмом.

У сучасних ЗМІ чомусь загубилася тема шаленого мілітаризму, який розгорнувся в СРСР протягом 1920-30-х рр. під гаслами про "світову революцію”, агенти якої, тобто совєтські шпигуни і явні провокатори, тоді діяли майже в усьому світі, від Кореї до Мексики, підриваючи основи різних держав. Теперішній український офіціоз чомусь забуває, що напередодні 1939 р., тобто перед початком Другої світової війни, саме Совєтський Союз був найагресивнішою імперською державою, яку за мілітаристську зовнішню політику й ігнорування міжнародного права навіть виключили з Ліги націй (прообразу теперішньої ООН).

Якраз агресивна зовнішня політика СРСР в усіх напрямках: в Європі, на Далекому Сході, в зоні Південної Євразії – давала підстави Гітлерові і його режимові говорити про загрози для Європи і мобілізувати моральні й матеріальні ресурси континенту для боротьби зі світовим комунізмом. У 1939 р. обидва імперські режими – німецький і московський – підписали цинічний і брутальний союзницький пакт Молотова-Ріббентропа, за яким між ним була переділена велика частина Східної Європи. Що знаменно: саме Совєтський Союз, як більш агресивніша імперія, за цими секретними домовленостями захопив шляхом окупації більше земель інших держав: Бессарабію, Буковину, Галичину, Волинь, Західну Білорусь, Литву, Латвію та Естонію. У листопаді 1939 р. СРСР розпочав загарбницьку війну проти Фінляндії, але програв її через бойовий патріотизм маленького народу і бездарне комуністичне військове керівництво. Паралельно з росіянами Гітлер захопив більшість країн Центральної і Західної Європи і встановив у них лояльну до Німеччини владу. Незаперечним історичним фактом є те, що напад Німеччини на свого союзника – СРСР – був спровокований страхом перед совєтською агресивністю, адже воювати на два фронти – проти Великої Британії й СРСР – Гітлерові було, зрозуміло, невигідно й небезпечно.

Відтак сьогодні, коли ми говоримо про катастрофу Другої світової війни, то звинувачувати за розв’язання цієї страшної міжнародної війни треба одночасно обидва людиноненависницькі імперські режими: і націонал-соціалістичну Німеччину, і комуністичний Совєтський Союз. Тож теперішні спроби показати сталінський режим як "визвольну і народолюбну політику патріотизму” є такими ж цинічними, як і секретні домовленості між тоталітаристськими владами напередодні Другої світової війни.

Зараз в російській пропаганді вишукуються різні факти співпраці різних соціальних і політичних груп з націонал-соціалістами в роки Другої світової війни. Хоча найбільшою співпрацею з націонал-соціалізмом тоді була таємна політика Сталіна і його оточення за переділ спільно з гітлерівським режимом карти світу. Просто один хижак нервово не витримав і напав на іншого політичного хижака першим. Через це загинули десятки мільйонів людей і ще десятки мільйонів були приречені на неймовірні страждання та рабство. Логіка історії підказує, що у день пам’яті перемоги на націонал-соціалізмом усі цивілізовані народи світу повинні засуджувати ті імперські політичні доктрини й ідеології, які спричинили небачену світову бійню, засуджувати з однаковою принциповістю і вимогливістю до брутального колоніалізму в минулому і сучасному.

Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова