Є на Галичині емоційно-патріотична пісня, в якій є слова: «За Україну, за єї волю, за честь, за славу, за народ». Раніше цей текст був для наших краян своєрідним гімном націоналіста, котрий задля своєї держави жертвував своїм життям. Однак у ті часи теж були люди іншого ґатунку, за словами Івана Франка, так звані хруні, для яких воля, честь, слава були порожнім дзвоном. Вони, як описував Сервантес у своєму знаменитому «Дон Кіхоті», дбали за свій тельбух. Якраз виразником такого типажу був Санчо Панса, для якого головне було задовольнити свої смакові апетити.

І знову, в черговий раз, ідеологічні постулати багатьох кандидатів у Президенти України загубилися у вирі обіцянок про турботливе сите життя. Прикро, що вкотре в епіцентрі розбудови держави опинилася «дешева харчова» ідеологія. І маємо те, що маємо, і нема на те ради. Українці – цікава нація: ми будемо тішитися успіхами «віртуальних» лідерів і ніколи своєї родини. Будемо смакувати успіхами тих, хто колись сидів поруч за партою, будемо складати їм здравиці і через деякий час будемо їх ненавидіти. Чому? Дуже просто. Декілька століть нам нав’язували цікаву ідею, що тільки збоку хтось може нами керувати (згадайте твір «Слово о полку Ігоревім», де є благальні слова, мовляв, прийди, варяже, і наведи у нас лад), тому нині ми готові розіп’ясти свого, позаяк його уста говорять не теє…

Нинішні реалії з президентськими виборами розбудять від сплячки багатьох: справжніх істориків, справжніх патріотів, котрі візьмуться за написання правдивого декалогу національної держави. З українського побуту мають назавжди бути викинуті на смітник шальки терезів, на яких дозується патріотична любов до держави тих чи інших регіонів. Нація має бути єдиною, згуртованою навколо ідеї цілісності держави через призму релігії, порядності і гідності. І треба більше заглиблюватися в історичну ретроспективу українського творення (читати більше книжок – авт.), а не дивитися «ящик ідіота» (телевізор), який зомбує всіх – від малого до старого. А де особистісна оцінка кожного з нас. Її нема тому, що наше лінивство вміло використовували ті, хто нині 12 годин на добу маніпулює нашою свідомістю.

Не треба падати у відчай. Наша історія має безліч прикладів, коли нас зневажали, плюндрували, але, попри те, народжувались історичні постаті, генії. Все буде добре, як співає у своїй пісні Святослав Вакарчук, головне свою душу не продати дияволу…

Володимир ТУРМИС