Рік тому перестало битися серце одного з найвизначніших футболістів Львівщини, вихованця дрогобицького футболу легендарного Лева БРОВАРСЬКОГО.

Левко народився в футбольній сім’ї. Його батько Рудольф Броварський стояв біля витоків дрогобицького футболу, успішно виступав за команди СД (спортивна дружина) «Сокіл», «Ватру», «Більшовик», ДНПЗ №1. Любов до футболу передалася і до трьох синів, але найбільших успіхів серед усіх дрогобицьких футболістів здобув наймолодший син.

Левко на відмінно закінчив восьмирічну школу №10, механічний технікум та Львівський інститут фізичної культури. Вже у 10 років почав відвідувати футбольну секцію ДСТ «Спартак», де тренером працював Сергій Козлов. А коли при команді майстрів класу «Б» - «Нафтовик» (Дрогобич) відкрили групу підготовки, перейшов у «Нафтовик». Тут азів футболу навчав гравець «Нафтовика» Володимир Аксьонов. У молодіжній команді дістали путівку у великий футбол також Остап Савка, Хосе Турчик.

У 1965 р. при долотному заводі створюється ще одна футбольна команда «Долотник», яка з успіхом виступала в чемпіонаті Львівщини та України серед команд колективів фізкультури. Команда юнаків заводу стала чемпіоном Львівщини, а юний Левко за сезон забив 76 м’ячі в у ворота суперників. Нерідко виступав і за дорослу команду. Тут юнаками опікувалися відомі  не тільки у Дрогобичі тренери Юрій Максимов та Йєне Міраї. Сімнадцятирічного здібного юнака одразу запросили до головної команди міста – «Нафтовика», де він за два сезони провів у ворота суперників сім м’ячів у 57 матчах.

У 1967 році вступає на навчання до інфізу на денне навчання, одночасно бере участь у першості Львова. Заслужений тренер України Ернест Юст одразу  включив його до складу львівських «Карпат». Восьмого квітня 1968 р. у матчі проти калінінградської «Балтики» відбувся дебют Броварського в основному складі. З тих пір він незмінно виходив на поле під своїм №6, провівши за «Карпати» за тринадцять сезонів 412 офіційних матчів, в яких відзначився 47 разів. Та найбільшу насолоду діставав, коли віддавав останню гольову передачу.  Універсалізм, бездоганна техніка володіння м’ячем, вміння організувати комбінаційну гру, швидкість у прийнятті рішення і філігранне виконання технічних прийомів,  здатність імпровізувати на полі, добрий удар з обох ніг, - ці якості невдовзі зробили його одним із лідерів команди, улюбленцем львівської публіки. Він став стрижнем середини поля, через нього практично йшла вся гра, він уміло диригував і моторним Г.Лихачовим, і нестримним В.Данилюком , і технічним Б.Грещаком. Сам забивав, може, і рідше, ніж хотілося б, та після його вивірених передач та розіграшів стандартів команда забивала левову частку голів. Особливо показові голи у виконанні Я.Габовди.

Броварський – гравець збірної команди СРСР.  Від 1973 року виводив своїх партнерів на поле з капітанською пов’язкою. Його запрошували до себе всі московські імениті клуби, київське «Динамо», але він залишився «карпатівцем». За його галицький патріотизм любили і поважали львів’яни, він став символом зелено-білих. Його ім’я золотими літерами вписано в славну історію львівських «Карпат».

Після завершення кар’єри футболіста «Карпат» ще кілька сезонів виступав за самбірський «Спартак», а з 1985 року – на тренерській роботі. Працював старшим тренером Львівського спортінтернату – (1985-88, 1992-96), його вихованці Юрій Мокрицький та Мущинка стали чемпіонами світу серед юніорів у Канаді. У сезоні 1989-90 рр. тренував молодіжну збірну Камеруну, у 1996-1997 рр. – «Галичину» (Дрогобич). Заслужений тренер України (2001р.). З 2004 року очолював регіональний центр розвитку дитячо-юнацького футболу при Федерації футболу України. Нагороджений державними нагородами. А дрогобичани присвоїли йому звання «Почесний громадянин міста Дрогобича».У день свого шістдесятиріччя Броварський отримав чимало подарунків. Зокрема, «Карпати» навічно «закріпили» за ним шостий ігровий номер. З іменем Броварського пов’язано безліч славних сторінок історії львівського футболу. Найзнаменніша з них – Кубок Радянського Союзу з футболу. 4 червня 2009 року після важкої тривалої хвороби Лев Рудольфович на 61 році життя завершив свій земний шлях. Похований на Личаківському кладовищі.

Якщо у людини є талант, то він проявляється у всьому. Професіоналізм, досконале знання футболу, вміння розібратися у найскладніших проблемах поставили його на найвищі щаблі спортивних організаторів, По-людськи відкритий, товариський, завжди готовий прийти на допомогу, оптиміст і життєлюб за вдачею, непоступливий, по-спортивному злий, віддаючи футболу життя і душу, Лев Рудольфович залишив свій неповторний слід в історії дрогобицького, львівського та українського футболу, якому служив до останніх днів свого життя.

Роман РУСЕВИЧ