Упродовж декількох років у травні відзначаємо Свято Героїв, вшановуючи й поіменно згадуючи тих, хто ціною власних життів та безприкладним героїзмом здобував незалежність України. Їх, нині відомих, та ще більше, незнаних – Легіон. І лише пам’ять спроможна воскресити з небуття сторінки історії та кожного, хто її, історію, творив.

… Нещодавно Дрогобицька міськрайонна організація Союзу Українок, бібліотека ім. В. Чорновола та музей "Дрогобиччина” провели вечір-зустріч "Родина Левицьких. Життя – на вівтар України”, який проходив у читальному залі бібліотеки.

Вшанували одну з великих, славних, патріотичних галицьких родин, імена представників якої несправедливо призабуті саме у незалежній Україні.

На зустріч було запрошено президента Благодійного фонду "Літопис УПА” Миколу Посівнича, генерального директора однойменного видавництва Ігора Гомзяка, його заступника Богдана Столяра, а також  Ореста Лещишина, автора книги про родину Левицьких "Від темряви до світла”.

Ініціатором заходу стала голова Союзу Українок Ольга Сятецька, адже саме вона, перебуваючи у Канаді, зустрілася з Любою Левицькою, яка додала багато цікавих штрихів до історичного портрету своєї сім’ї.

…Тернистим і трагічним був шлях цієї галицької родини. Священик Милош-Юрій Левицький служив у австрійському війську. Дослужився до капітанського чину, мав нагороди та відзнаки. Великий людинолюб, він, сповідаючи хворих на тиф, заразився і помер.

Його дружина – вдова Анастасія, донька відомого вченого-етнографа, письменник та священика Михайла Зубрицького, виховала восьмеро дітей, кожен з яких – яскравий приклад боротьби за волю України. Найстаршою була Галя. За фахом – педагог, за покликом серця – керівник відділу зв’язку КЕ ОУН. Перебуваючи у Львівській тюрмі, розкусила ампулу з отрутою, щоби під тортурами не видати побратимів…

Роман також був членом Похідних груп ОУН. Арештований гестапо, зазнав нелюдських катувань, адже декілька разів виводили на розстріл, тримаючи під прицілом по 15 хвилин. Людська психіка не в змозі таке витримати. І, як наслідок, – решту життя у хворобах…

Як член ОУН, неодноразово арештовуваний поляками, засланий поляками у концтабір Аушвіц (Освенцім) і Володимир.

У 1940 році арештована Марія Левицька, член ОУН. Не витерпівши звірячих катувань, зійшла з розуму… Львівська обласна прокуратура скерувала її справу до Особливої Ради при НКВД СССР, оскільки вважала особливо небезпечною.

Цього ж року за приналежність до ОУН більшовики розстріляли у Львові Юрія…

Наймолодшу з великої родини Іванну разом з її нареченим, наймолодшим братом Степана Бандери Богданом, гестапо розстріляло в Миколаєві (обласному).

Дорогою боротьби, довжиною у вічність, пішла і Зеня Левицька. Саме про неї, члена Проводу ОУН(б), референта жіночого сектору зв’язку КЕ ОУН відомо чи не найбільше. Адже це її подвиг народ увіковічнив у пісні "Як Лопатинський з-за кордону…”.

Тоді, у далекому 1940 році, у час розколу ОУН, п’ять членів Проводу ОУН(р), переходячи кордон, потрапили в засідку та прийняли бій з військами НКВД. Це був останній бій Зені Левицької та її нареченого Володимира Тимчія-"Лопатинського”.

Всі діти великої родини Левицьких на вівтар України віддали свої життя. Усі восьмеро були членами Пласту, семеро з них стали активними членами ОУН. П’ятеро загинули від рук НКВД та гестапо. Досі невідомо, де їхні могили. У трагічній історії цього славного дрогобицького роду яскраво прослідковується історія України.

Та найбільшим скарбом нації є пам’ять. Про це, зокрема, наголошував у своєму виступі Микола Посівнич. Президент Благодійного фонду "Літопис УПА” розповів присутнім про діяльність фонду, нові видання та перспективи.

Далі Ольга Сятецька представила автора книжки про родину Левицьких Ореста Лещишина, який розповів про ідею зародження та хід написання "Від темряви до світла”. Молодий трускавецький журналіст зробив спробу художньо осмислити та викласти у вигляді публіцистичних новел весь доступний йому історичний фактаж. Праця в архівах СБУ, переписка з Любою Левицькою, пошуки очевидців та свідків цих далеких подій стали очевидним результатом – підсумком 5-річної роботи у вигляді книги.

Цікаво, що ідею написати книгу спогадів про родину Левицьких виношували одночасно і Ольга Сятецька, і Орест Лещишин. Оскільки п. Люба Левицька звернулася і до видавництва "Літопис УПА”, то незабаром побачить світ також документальне видання.

Ще багато цікавого та нового почули присутні на цій зустрічі з вуст виступаючих: отця Мирослава Соболти, проф. ДДПУ ім. І. Франка Михайла Шалати, представника гімназійного братства Лідії Дудко, союзянок Марії Прим’як, Віри Байси та Наталії Яцків, авторки книги про рідне село родини Левицьких Даляву Стефанії Матвіїв.

Вартими уваги були пропозиції Віри Байси про відкриття меморіальної таблиці отцю М.-Ю. Левицькому у с. Далява, Марії Прим’як про присвоєння імені Зені Левицької школі №1, у якій вона навчалась та Наталії Яцків про присвоєння імені Родини Левицьких Дрогобицькій міжрайонній організації Союзу Українок.

Заключне слово тримав, точніше заспівав, міський голова Микола Гук.

"За потоптану честь України, За поганьблену Землю свою!” – словами патріотичної пісні розповів мер про героїв, які загинули, виборюючи свободу і закликав "не залишати поза титрами історії жодного імені!”.

На завершення Ольга Сятецька подякувала і гостям, і учасникам, зокрема учням школи №15 ім. С. Бандери Насті Дендяк, Оксані Сусюк, Наталі Романів за патріотичні пісні, студентці Львівської політехніки, колишній учениці ЗОШ №1 Анні Філіпович за художнє декламування поезії Антоніни Листопад "Я – бандерівка”; професорові ДДПУ ім. І. Франка, викладачу музпеду Корнелю Сятецькому за прекрасне виконання повстанських пісенних творів.

…Вшановуючи родину Левицьких, музей "Дрогобиччина” виготовив фотостенд з портретами усіх членів великої родини Левицьких.

Молоді 20-30-річні постаті красивих, скромних, з широкими та відкритими поглядами юнаків та юнок. Навічно молодими залишились на світлинах і отець Юрій-Мілош Левицький, і героїчна мати Анастасія, яка на вівтар Україні поклала своє розірване серце разом з життям п’ятьох своїх дітей.

Серед усіх – портрет єдиної з нині живих Люби Левицької. Великої та щирої патріотки, альтруїстки, меценатки, яка, живучи скромним, майже аскетичним життям за кордоном, збирала кошти на українську церкву в Люрді, Святу Софію, на Літопис УПА, на потреби університету. Була однією з ініціаторів створення Українського банку, керувала українською школою в СУМі. Одним словом, діяльна, непосидюща, та водночас надто щира і скромна.

Шість разів Люба відвідувала Україну, тричі – за роки незалежності.

Дай Боже, щоби ця 98-річна українка, яка є взірцем справжньої шляхетності, продовжила для нас і для України своє насичене і повноцінне життя.

Адже це для неї, Любові Левицької, линула пісенна посвята Корнеля Сятецького і наші найщиріші здравниці многая літ, і до зустрічі в Україні!

Марія Головкевич, старший науковий працівник, музей "Дрогобиччина”